Дослідник писанок В. Щербаківський навіть робить припущення: «Можна думати, що на Україні в давнину розговини великодною крашанкою грали в містеріях на честь бога Сонця таку саму ролю, як причастіє в християнстві, а писанка в тих містеріях могла служити символом воскресшого бога Сонця, і, покрита його знаками, мала в очах людей тогочасних добродійну і навіть, може, чудодійну силу, особливо тоді, коли і само сонце уже осягло свою повну силу» (29, 7). Виразний характер сонячного культу має звичай котити яйця, подібний своєю семантикою до кочення інших сонячних символів – паляниці і весільного вінка, що ніби передає рух сонця по небу (23, 28).
Тому не дивно, що візантійська та руська гимнографії називали Христа «праведним», «розумним», «мисленним» сонцем, «сонцем, яке не заходить»; така метафоричність підкреслювала не лише відмінність між християнським богом і поганським, а й те, що нова релігія для зрозумілості користувалася старою міто-поетичною мовою. А наші предки, якщо опинялися у становищі, коли не було до чого помолитися, хрестилися й молилися на сонце.
Втім, писанка зуміла вписатися і в християнський великодній ритуал, й «історія» її походження у народних віруваннях має навіть більше прив’язання до християнських мотивів, поганські майже затерлися; почало заникати і розуміння магічного значення писанкового орнаменту, кольору, натомість з’явилися написи: «Христос воскрес!», «Воістину воскрес!», «Да воскреснет Бог».
Хоча до нашого часу не дійшли автентичні зразки писанок дохристиянського часу, однак певне уявлення про них ми можемо мати, тому що мистецтво писання писанок завжди було і є достатньо консервативним. Люди в давнину вважали, що символічні знаки, які наносили на писанку, мали для людини магічну силу, і писанкарка не мала права вносити зміни у її малюнок, так само як не можна змінювати слів молитви, – це було порушення не тільки канону, а релігійно-світоглядних законів, які за ним стояли. Отже, століттями в певній місцевості писалися писанки з одними і тими ж орнаментами, хоча деякі писанкарки і додавали до традиційних взорів свої елементи, які, втім, не руйнували загального задуму, а також, оперуючи певним набором символічних знаків, створювали нові композиції. При цьому в народній пам’яті залишалися найкращі зразки, які відтворювали з року в рік. Таким чином відбувався розвиток писанкарства. Проте писанковий орнамент – витвір тисячолітньої традиції і столітніх змін, й з нього треба ретельно, пласт за пластом, знімати поклади різних культур, стилів, елементи інших видів мистецтва.
Писанка належить до перших іконографічних текстів, які в максимально стислій формі подають давні мітопоетичні уявлення про світобудову, просторову та часову структуру космосу, поняття про бога, його іпостасі та вплив на життєво важливі для людини речі. Тому зберігаючи незмінними давні взори, ми цим самим зберігаємо те, що не змогло до нас дійти через письмо на папері, дереві, камені, а дійшло на крихкому яйці-райці, з якого раптом висапалось унікальне багатство рідної культури.
Про культове значення писанок свідчить сам процес їх писання, який є до певної міри обрядом, що починався в Чистий четвер. Крім яйця, особливе символічне ритуальне значення мали й інші речі, які використовувалися при писанні: вода, віск, вогонь, фарби… адже воду для миття яєць і роблення фарб писанкарка повинна була брати непочату, яка має особливу цілющу силу, нести цю воду рано-вранці, не повертаючись назад чи по боках, при зустрічі з перехожим не мала вітатися і відповідати на питання, витримуючи повну мовчанку (див. 23, 15).
Цілком ймовірним є молитовний аспект писанки, на це наштовхують свідчення примовлянь у процесі писання й особливий, подібний на молитовний настрій; напевно, знаки-символи омовлялися відповідно до змісту, який в них вкладався, наповнювалися внутрішньою енергією, що надавала їм дієвої сили того чи іншого побажання; можливо, такий молитвослов був усталений для тих чи інших типів писанок, а отже, для різних категорій людей, яким вони призначалися. Писанкарка мала б словом і думкою – формулами-замовляннями, що переходять у молитву, – «замолити» (11, 176), закріпити магічну силу взорів, адже писанка належить до обрядової дійсності, якій притаманна синкретична єдність мисленевих, словесних, зображальних та інших форм. Окрім того, давні взори – це графічний запис молитви-прохання: про дощ, врожай, про жіночу плідність.