— Треба мати не тільки тут (показав на м'язи рук), а й тут (показав на голову).
ПОМИЛКА
Пасажир, лягаючи спати у вагоні, просить кондуктора:
— Будьте ласкаві, розбудіть мене у Фастові. Я буду сперечатись, сваритися, але то такий у мене характер, і ви на те не зважайте, висадіть мене силою, бо інакше я просплю свою станцію.
Кондуктор так і зробив. Пасажир довго сварився, не хотів, кричав, але все ж таки його висадили.
Проїхали ще кілька станцій. Схоплюється один пасажир і спросоння запитує:
— Яка станція?
— Козятин!
— О господи! Я ж просив мене висадити у Фастові.
У ПОЇЗДІ
Сидить у вагоні громадянин. За хвильку входить якась жінка.
— Громадянине, поставте свої речі під лаву, я тут сяду!
— Ну-ну...
— Не нунукайте, а заберіть свої речі під лаву, чуєте?
— Ну-ну...
— Я покличу провідника!
Входить провідник.
— Чому ви не хочете забрати свої речі?
— Ну-ну...
— Та ви що — смієтеся з мене?
— Ось я зараз покличу міліціонера!
Входить міліціонер.
— Чому ви не хочете забирати свої речі?
— Ну-ну...
— Я вас оштрафую!
— Ну-ну...
На станції входить черговий по станції.
— Чому не хочете забирати свої речі?
— Ну-ну...
— Як то ну-ну?
— Бо то не мої. Нащо б я мав їх забирати?
ЧИЯ СПРАВА
Дочка заявила батькові, що одружується.
— А хто ж він, дочко? Ти ж його знаєш всього десять днів. Чи ти ж його хоч любиш?
— То вже моя справа, тату.
— А він тебе любить?
— То вже його справа, тату!
— А з чого ж ви будете жити? Ви ж обоє не маєте спеціальності.
— То вже ваша справа, тату.
ДІДУСЬ І СТИЛЯГА
— Молодий чоловіче, уступіть місце жінці,— звернувся в трамваї дідусь до огрядного парубійка з крикливим галстуком і наїжаченою чуприною.
— Я за місце заплатив і маю право їхати спокійно,— зневажливо огризнувся той.
— Вона також заплатила і має право сісти. Повагу майте!
— Хоче, хай сідає мені на коліна,— закопилив губу стиляга.
— Бачите, їй незручно. Краще я сяду, а вона — на моє місце.
Дідусь підійшов і сів парубійкові на коліна. На зупинці старий підвівся і пильно подивився на стилягу:
— На своєму віку на яких тільки тварях не їздив: на оленях, на верблюдах, на ослах. А ось на такому ослові ще не доводилось.
ДОВГІ СХОДИ
Лізе п'яний по залізничних шпалах і не може розібрати, де він.
— Господи, які довгі сходи. Уже, мабуть, на десятий поверх виліз.
ОБЕРЕЖНО, ПОФАРБОВАНО
Іде п яний вулицею, костюм на ньому новий, білий... Бачить — на стовпі вгорі наклеєний папір.
— Почитаю,— каже п'яний і лізе на стовп, читає:
— Обережно, пофарбовано!
ДУМАЄТЕ, ДОБРО
Сидить батько в чайній, п'є горілку. Заходить його малий син, кличе батька додому.
— Та іду, іду, сину, але візьми попробуй і ти цього трунку.
Син попробував горілки і аж закашлявся.
— Гірке, сину?
— Гірке, тату!
— Бач, бач,— каже батько,— яка то горкота, як то тяжко її пити, а ви з мамою думаєте, що мені тут добро, що я тут мед п'ю.
СМІЛЬЧАКИ
Іде двоє п'яних. Потрапили на залізничну колію. Аж суне поїзд.
— Звернемо? — питає один.
— Нехай він нам зверне,— відповідає другий.
І дійсно — поїзд звернув... шиї обом.
ДОБІГАЛИСЯ
Їде п'яний шофер. Дивиться - перебігає дорогу телеграфний стовп, за ним другий, третій... Аж показується четвертий.
— Стривай!? Не перебіжиш уже.
І шофер направляє машину прямо в стовп.
РІЗНИЦЯ
ЧОЛОВІК: Ти знаєш, жінко, що верблюд може вісім день робити і нічого не пити?
ЖІНКА: Овва, я знаю такого верблюда, шо вісім день п'є і нічого не робить.
БАТЬКОВІ СИНОЧКИ
Занедужав батько, прикувала його хвороба до ліжка, губи пересохли. От і просить він старшого сина:
— Васильку, встань, подай мені води!
Василько розтягнувся на печі, посвистує, ніби не чує, а потім каже:
— Та лежіть собі там. Навіщо вам вода?
Аж тут обізвався другий синок, Андрій, що лежав на лежанці: