Одночасно з цим велику кількість матеріалів було надруковано в періодичних виданнях: «Киевской старине», «Зорі», «Дзвінку» та в різних календарях, альманахах і збірниках.
Перший збірник, присвячений виключно українському народному гуморові, відноситься до середини XIX ст. У 1859 р. у Києві вийшла «Маленька книжка малоросійських анекдотів», упорядкована Дмитром Т. В ній було надруковано близько півтора десятка анекдотів і гумористичних сценок. Майже через тридцять років (1888) Б. Грінченко видав більш поширений збірник — «Веселий оповідач», який пізніше витримав кілька видань. Значним явищем був вихід у світ збірника «Галицько-руські анекдоти» (близько 700 творів), якого підготував і видав у Львові у 1899 р. Володимир Гнатюк. Це вже було наукове видання, яке не втратило свого значення і досьогодні,
Велику і цікаву колекцію записів казок та анекдотів зібрали в 50—60 рр. С. В. Суданський та А. І. Димінський на Поділлі, але цей матеріал побачив світ тільки за часів радянської влади (1928 р.).
Після Жовтневої революції в літературних періодичних виданнях та в фольклорних збірниках систематично друкувалися матеріали не тільки дореволюційної, а й післяреволюційної сатири і гумору. З того, що використане для нашого видання, назвемо: журнал «Український фольклор» (згодом «Народна творчість»); збірники: «Українська народна сатира і гумор» (1940); «Радянські народні частушки і коломийки», К., 1953; «Українська радянська поезія про велику Вітчизняну війну», К., 1953; «Українська радянська народна пісня», Львів, 1950; «Фольклор Вітчизняної війни», Львів, 1945 р., а також матеріал, поданий у статті П. Охріменка «Сатира і гумор» («Дніпро», 1945, № 5—6) та в цікавому розділі «Народні усмішки», який запровадив останнім часом журнал «Перець». Відбираючи з цих джерел найцікавіші для сучасного читача твори, ми намагалися зберегти всі особливості стилю записів, а також їх лексичні особливості. Оскільки це видання розраховане на масового читача — джерела і паспорти кожного твору тут не вказані. В деяких випадках, щоб уникнути повторень і одноманітності, змінені заголовки.
Ми думаємо, що в такому вигляді збірник дасть можливість широким масам читачів докладно ознайомитися з кращими зразками української народної сатири і гумору.
Григорій НУДЬГА
Дожовтнева сатира і гумор
ЗЕМЛЕЮ І ВОДОЮ БУДЕМО БИТИСЯ З ТОБОЮ
ЛИСТ ЗАПОРОЖЦІВ ТУРЕЦЬКОМУ СУЛТАНУ
Цей лист запорожців є, ніби, відповідь на такни лист турецького султана до запорожців: «Я, Султан, син Магомета, брат сонця і місяця, внук і спадкоємець божий, володар царств: Македонського і Ієрусалимського, Малого і Великого Єгіпта, цар над царями, непереможний охоронець, невідступний домовини Ісуса Христа попечитель, самого бога надія і втіха магометан, на страх християн, великий захисник, — наказую вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно і без всякого опору і мене вашим опором не примушуйте турбувати.
Ти, Султан, проклятого чорта брат і товариш! Який ти в чорта лицар, що чорт се.., а ти і твоє військо пожерає (Варіант: «Який ти в чорта лицар, коли голою с... їжака не вб'єш?!»). Ти самого люципера онук, турецький кухар, вавілонський слюсар, македонський броварник, олександрійський козолуп, Великого і Малого Єгіпта свинар, армянська свиня, козацький сагайдак (Сагайдак — козел), подольський кат, лютеранський папуга, самого гаспида байстрюк, нашого бога дурень, свиняча морда, кобиляча с..., різницька собака! Не будеш ти годен синів християнських мати, твого ми війська не боїмось, землею і водою будемо битися з тобою, вражий, проклятий сину, чорт би побрав твою матір, нехрещений лоб, мать твою..! Так тобі козаки відповідають... Числа не знаємо, бо календарів не маємо; місяць же на небі, а рік в календарі, день у нас такий же, як і у вас, за цим же словом поцілуй же в с.... нас!
ДЗИК
Це було весною 1638 року під час бою повстанців Степана Острянина з поляками під Жовнянами (Село Жовнин, Полтавської області). Поляки, які, незважаючи на свою кількісну і технічну перевагу, ніяк не могли здолати жменьки повстанців, посилають до них на переговори українського перевертня - брацлавського хорунжого Дзика. Той почав умовляти повстанців здатись, обіцяючи за це помилуваний від поляків. Повстанці вислухали його, а потім ввічливо спитали:
— Як вашу милість звуть?
— Дзик! — відповів хорунжий.
— Ну так іди ж, Дзику,— сказали повстанці,— бо щоб з тебе тут дзиковиння не було!
ЯК БОГ СОТВОРИВ ШЛЯХТУ