Українська народна сатира і гумор

Ліпив бог людей. Ліпив з глини, а польського пана, як дуже делікатного, виліпив з тіста. Наліпив та й поставив на сонце, аби сохли. Якось забіг туди пес, то русина не рушив, бо був глиняний, а шляхту з тіста всю поїв. Тоді бог казав ангелові взяти пса за вуха і бити о дерева Вдарив ангел псом о вербу — з пса вискочив шляхтич Вербіцкий; вдарив о березу — вискочив Березовский; вдарив о бук — вискочив Буковский; вдарив о явора — вискочив Яворский і т. д.

ХОРОБРІ ШЛЯХТИЧІ

Ідуть два шляхтичі й хваляться. Один каже:

— Я стільки-то москалів забив!

А другий:

— А я стільки-то забив!

Аж ось побачили — їде козак, та й хвать — поприсідали. Проїхав — попідводилися вони, а тоді другий шляхтич до першого:

— Ой, ой, ой! А що ж то від тебе так смердить, пане?

А той йому:

— А, проше пана, не думай, що то від страху, то від злості!

ПАНСЬКА ХОРОБРІСТЬ

— Пане-ляше, козаки на Запоріжжі!

— О, я тих лайдаків і ста не боюся!

— Пане-ляше, козаки наближаються!

— А куди тут найближче до Варшави?

ЧОГО КОМУ БРАКУЄ?

Говорили раз шляхтичі запорожцям:

— Ми от, шляхетське військо, воюєм завжди за честь, а ви, запорожці, за гроші.

А запорожці їм:

— Ну, що ж, чого кому бракує, той за те і воює.

ЇХАВ ЛЯШОК ІЗ ВАРШАВИ

Їхав ляшок із Варшави,
На нім були сукні шарі,
Мав канчук у бока,
Не боїться мужика.
Їхав ляшок понад лугом,
Аж там оре хлоп із плугом,
«Помагай бог» не казав,
Ні шапочки не здіймав.
Аж той його привітав,
За чуприну похитав.
Добре, ляшок, добре мав,
Що «помагай бог» не казав.
«Та подай, хлопче, батога,
Научу тя, ляшуга,
Як шапочку здіймати
І «помагай бог» казати!»
Іде ляшок дорогою,
Аж там пливе гусь водою:
«Помагай бог, біла гусь,
Навчила мня здішня Русь,
Як шапочку здіймати,
Помагай бог давати».
Аж тут біжить медвідь куций,
Ляшок гадав, що то русин,
Здалека ся кланяє
І шапочку здіймає;
А ведмідь ся розіграв
Та й волосся обірвав.
Не лишив го на дорозі,
Но потащив в білі лози.
Ідуть купці із Варшави,
Занесли го до дуброви,
Там му погріб ісправйли,
Хрін у зуби му встромили;
Лежить ляшок в дубині:
«Не кланяйся дурнині!»
Аж там біжить лисиця,
Коло ляшка вертиться:
«Добре ся той ляшок мав,
Коли там хрін заживав».
Ой, встань, ляшку, не дріжи,
Хоть за хвостик подержи!

МОРКВЯНИЙ ЛЯШОК

Ой був ляшок морквяний,
Жупан лопуховий,
А шапочка з постернаку,
Коник буряковий,
А шабелька із петрушки,
Піхви із квасолі,
А пістолик будяковий,
Кулі з бараболі.
Як виїхав із Варшави, —
Під ним коник пляше...
Свині його зустрічають: —
— Куди їдеш, ляше!
Ухопився за пістолик,
Став свиней стріляти,
Свині кулі похватали —
Нічим воювати;
Ухватився за шабельку,
Став свиней рубати,
Свині шаблю пожували, —
Нічим воювати.
А назустріч їдуть хлопи,
Звернули з дороги,
Бачать — ляха з'їли свині,
Тільки видно ноги.

ПОЛТАВЦІ

Воював Наполеон під Москвою, але кажуть йому:

— Кубанці йдуть на нас.

— Ну, що ж, — каже Наполеон, — будемо воювати.

Через день кажуть йому:

— Донці йдуть на нас.

— Будемо воювати, — каже Наполеон.

На третій день кажуть:

— Полтавці йдуть на нас.

— Е-е, — каже Наполеон, — треба тоді тікати, а то щоб не було нам тут те, що шведові під Полтавою.

ПРИСЛІВ'Я І ПРИКАЗКИ

Висипався хміль із міха та наробив ляхам лиха.

Не вийде, пане-ляше, на ваше!

Посунься, ляше, хай русин сяде!

Козача потилиця панам-ляхам не хилиться.

Мазепа в Полтаві подавився галушкою.

Пропав, як швед під Полтавою.

Голодний француз і вороні рад.

Дома лев, а на війні тхір.

Ставився як лев, а згинув як муха.

ЦАРІ І ЦАРЕНЯТА

КАЛАЧІ

Задумали мужики сходить до царя в гості. От зібралось їх аж троє та й думають: «Ну, що йому за гостинця понести?» Один каже: