До стола, де сидів Шевченко, підійшов старець і попросив милостиню. Шевченко дав йому грошей. Старець підійшов до генерала і попросив:
— Подайте милостиню божому каліці, що постраждав на війні...
А генерал як закричить:
— Вон, мерзавец, от меня!
І так він страшно закричав, що, здавалося, і мертвий схопився б з труни і втік би.
А Шевченко на це подивився і вирішив написати про це вірш. Витягнув папір, олівець і пише. А генеральський собака з'їв свій обід, виліз на вільний стілець біля Шевченка і дивиться на нього. А він підвів голову, погладив собаку по голові і каже:
— Дивися, учися! Як научишся, то будеш письменником, а недоучишся — генералом. будеш.
РАПОРТ «РВОТНОМУ»
ПРИСЛІВ'Я І ПРИКАЗКИ
Цар далеко бачить, а мало думає.
Цар у державі, як кіт у коморі: кого піймав, того і з'їв.
Цар правду у листах пише, а на ділі чортом дише.
Цар і трут на дурняк живуть: інші працюють, а вони мед їдять.
Цар — як кабан, а цариця — як печериця.
Царський маніфест спиною читали.
Архієрей не бог, а прокурор не правда.
В землі — черв'яки, у воді — чорти, в лісі — сучки, а в суді — крючки. Куди його йти?
Доти чоловік добрий, доки його десятником не наставлять
Коли карман сухий, то й суддя глухий.
Не йди в суд з одним носом, а йди з підносом.
Не судись, бо постіл дорожче обійдеться за чобіт
Писар провинився, а шевця повісили.
Правда твоя, мужичок, але полізай у мішок.
Так не візьме, як становий карбованця.
У суд ногою, а в гаманець рукою
Хто украв руб, того дають під суд, а хто тисяч двісті, того держать для честі.
ПАНИ І ПІДПАНКИ
ДВІ ДУМКИ
Віз селянин на ярмарок пана; тільки дорогою вісь зламалась, мусили заночувати серед шляху.
— Ну, що ж, ласкавий пане, — каже селянин, — я тому не винен, що так сталося, але вже тепер укладайтеся спати де хочете.
Ну пан ліг на килимку під деревом, а фурман біля коней, на облозі (наглядати, щоб часом коней не покрали). Літньої пори ніч тепла, а зоряно так, що й не надивитись. Лежать вони та й думають кожен про своє.
Пан лежить, дивиться на небо та й медикує:
— Отже й на небі не одинаково: одні зорі менші, другі більші, знати б то шляхетніші, благородніші. А цікавий би я знати, за кого ж місяць поміж зорями; чи то за короля, чи то за попа.
Селянин дивиться, дивиться на небо та й каже:
— Хороше, господи, як хороше на небі святому, а все ліпше, що небо так високо, а то б люди й небо помежували — вельможі та дужі забрали б більші кутки, а іншим би дістались менші, а як кому, то й нічого не дісталось би.
ОДНОЇ ПОРОДИ
Ходив пан на охоту з лягавим собакою, зовсім як треба, а мужик ще до схід сонця встав та, може, деяку десятину зорав і сів собі снідати хліб та сало. Ото пан і підходить до нього та й питає:
— А що це ти робиш, чоловіче?
— Снідаю, пане.
— Снідаєш?
— Еге.
— А що ти снідаєш?
— Що снідаю? Хліб та сало.
— Сало. Та мій собака не буде їсти сало, ось кинь йому.
Мужик відрізав шматок сала і кинув собаці та й дивиться, що то воно з того буде, а пан щось неначе сказав собаці. Собака дивиться на сало, а їсти боїться. Мужик поглядає то на собаку, то на пана, а далі скинув шапку, почухав потилицю та й каже:
— От тепер же то я, пане, догадавсь чому він не їсть сало. Бачу, що він одної з вами породи.