— Та й послухайте ж, — кажу. І почав. Як проспівав же теє, що:
та що:
та:
так моя пані як сказиться і зараз до мене:
— Сякий ти, — каже, — такий син, як ти смієш, грубіян, співать мені такеє? Іш ти, — каже, — шельмо, це вже на ту бідну кріпачку. — Постой же, дам я тобі правди! Та знов до мене: Бон, — каже, — мерзавець, женіть його в шию кулаком!
А тут, значить, як заграв я, то вся двірня посходилась: лакеї, кучер. Я скоріш до хвіртки — «хай вам чорт», А вона все репетує:
- Женіть його, грубіяна, в шию, в шию!
Так, звісно, люди тії бачать, що я не винен, за що б їм бити мене? Один, правда, нагнав мене коло самої вже хвіртки та легесенько за шию (це, бач, щоб пані подумала, що він її й справді послухав) та й каже мені:
— Іди скорій з богом, старче: бач, стерво, як ісказилась, мо' чи не лопне!
Дак я так благополучно й вийшов. Добре ж, що я битий уже чоловік, знаю добре тих панів, так шестишаговик і є в мене, а то б не дала й копійки. От яка була мені кумедія з цією правдою!
ЯК КАРМЕЛЮК ПАНА СПОВІДАВ
Був собі один пан, на вигляд смирний-пресмирний, тихий-претихий, ласкавий-преласкавий. Все облесно та з зітханням, та з поклоном, але люди боялись його гірш вогню немилосердного, гірш чуми і мору лютого.
Бо як тільки не вийде який сердега на роботу вчасно, то так і знай, що пришле пан економа, і той забере у нього всього-на-всього одну чвертку майна.
А не вийде сердега другий раз, то вже половину, а як хто непослух вчинить, — то всю хатню утвар...
А бити, лаяти — боронь боже!.. Та скільки то горя з ним люди прознали, скільки сліз кривавих пролилось, скільки сиріт безталанних лишилось, як матері з голоду та немочі на той світ переставились!..
І от поїхав той пан раз до церкви...
Висповідався та й їде цугом назад, але в лісі чує — кричить щось іззаду.
Оглядається — аж то дяк церковний біжить за ним та й кричить зачекати.
Стримав пан коні, а дяк каже йому, що так і так, ваша вельможність, забули отець-батюшка, які гріхи ви йому сповідали, то й послали мене навздогін, щоб ви сказали ще раз, бо їм треба відмолювати всі ваші гріхи.
Ну, пан бере та й каже знов:
- Сповідаємся, — каже, — щоб простив мі бог гріхи мої тяжкі, що я якось у святу п'ятницю масне в рота взяв, ще якось нехотячи кицечці моїй хвоста придавив та ще фурману якось лайливе слово сказав.
— Ага, — каже дяк, — і то все, ваша вельможність?
— Все, — каже пан.
— Ага, — каже дяк, — то ви, ваша вельможність, забули ще один маленький грішок — то ваше багатство, що ви його із сліз сирітських збудували.
Та й — раз із себе дяківську одежу, а пан як завидить, що се Кармелюк, та й як наробить Гвалту, а Кармелюк тоді — раз, бере одну тополину та й пригинає, бо ж сильний був, пригнув її та тоді мотузок панові на шию — р-раз та й каже:
— Ну, піднімайтесь, ваша вельможність, та уже й решту гріхів здасте. — Та й пустив тополю догори. І тільки вітер свиснув!
КАРМЕЛЮК І ЗЛЮЧА ПАНІЯ
В одному панському дворі та служила бідна дівчинасирота. А двір той належав одній презлючій пані. Та дівчина пасла панські гуси, але панії ніколи не можна було догодити — вічно вона ту дівчинку мучила та била.
Але раз одно гуся та забив у полі ворон, бо дівчинка за другим побігла.
От і приганяє ця дівчина гуси на фільварок, а забите гуся в руках несе та каже панії, що так і так: побігла я за другими, а це ворон забив, і плаче ревно, бідна.
А панія тоді як закричить на неї, та й хвать у неї з рук гуся та й давай дівчинку ним по виску гамселити. Бідна дівчина аж скипіла, аж заходиться, а панія все гамселить та гамселить її. Аж тут в'їжджає в двір важний-важний пан на коні та й каже панії:
— А за що пані дитину б'є?
— А за те, — каже,—б'ю, що вона моє добро не доглядає.
— Ага, — каже пан, — то, прошу пані, і я її наб'ю!
Та й гоп з коня й бере в панії мертве гусятко, та й тоді панію по морді ним, та по морді, та по морді; а панія в Гвалт, а з покоїв тоді повибігали слуги, а пан цей вийняв тоді пістолі та й на них, а панія тоді проситься, а пан тоді й каже:
— А заприсягнись, що не будеш бити більше нікого!..