Пан тоді і каже наймитові:
— Бач, скільки не учив і не міг научити, Рябко зостався злим і на тебе гавкає.
А наймит і каже:
— Ви, пане, ще зліші і то на вас гавкає!
ЯК З ЛИХОЇ СТАЛА ДОБРА ПАНІ
В одному дворі була дуже лиха пані — то за давній час, за панщини. Як настає ранок, то вона до вечора тільки ходила з гарапником і била слуг. І з того народ смутився... А в сусідстві в тім селі був один швець, великий пияк, котрий пив, впивався, брав гарапник і бив жінку щосили. Одної ночі так сталося, що ту паню щось перенесло до того ліжка, де спала завжди шевчиха, до тої маленької хатини, а тоту шевчиху до того княжого ліжка. Встала рано шевчиха і здивована була: що це сталося, що вона в княжім покої спить.
Покоївка іде до неї і питається: «Котру, пані, сукню дати, чи тоту саму, що вчора?»
А вона каже: «Ту-ту саму», бо не розуміла, як котра сукня називається.
Другого дня всі були врадувані, що був спокій у дворі. А княжна, як прибула на шевську лавку і здивувалася, що під нею постелена веренька, а замість подушок — копита під головою. І встала рано і зачала викрикувати, що вона княжна.
А швець того не зрозумів, та й як здоймив гарапник з клина, бив, скільки йому сподобалося.
Над'їхали її брати до двору, а вона біжить та кричить:
— Чекайте, брати мої кохані, бо я ваша сестра!
Брати казали поганяти скорше коней, бо шевчиха здуріла. А вона прибігла за ними аж перед Ганок, а швець за нею вслід. Виходить пан з покою, а як шевчиху побачив, то до шевця:
- Тримай її в хаті, не пускай її нігде!
Швець як взяв від покою бити, аж до самої хати своєї малої, вже більше княжна до двора не тікала. І так то тривало цілий рік. По році повідмінювали: княжну до покою, а шевчиху до хати. І був спокій там потім.
ЯК КАНЬОВСЬКИЙ ПОЧУВ ПРАВДУ В ВІЧІ
Їхав один хлоп, і коли зблизився вже недалеко води, надійшов Каньовський і просить того хлопа, аби його через воду перевіз. А Каньовський був переобраний в хлопськім сіряку, на голові мав кучму (Шапку) хлопську, вівсяним перевеслом підперезаний.
Коли заїхав у воду, Газда став кобилу напувати серед води, кобила почала мочитись...
Хлоп той каже:
— О, ти маєш розум, як пан Каньовський.
Їхали вони коло одної корчми, і казав Каньовський орендареві дати тому хлопові півкватирки горілки за те, що його перевіз через воду і кавалок дороги з ним їхав.
Аж тут над'їздять козаки Каньовського і питаються:
— Чи немає тут нашого пана?
Коли козаки над'їхали, Каньовський каже до того хлопа:
— Що ти казав там в воді, що твоя кобила такий розум має, як пан Каньовський?
А хлоп каже:
— А нащо ж воду до води лити, коли там води є досить? Так, — каже, — пан Каньовський наш робе; той, що має гроші, то ще йому дають, а такому бідному, як я, то не дають.
ЯК ЛІСНИЧІ ПОТОЦЬКОГО ПРОВЧИЛИ
У Потоцького ліси дуже здорові були. У нього були там і лісничі, і куренні. То, звісно, панський ліс — крадуть та й продають.
От довідався пан Потоцький, що так його ліси переводять: «Стій же, я вам дам!»
А лакей, що з ним їздив, і підслухав та тим:
— Стережіться, — каже, — братці, бо Потоцький дочувся, що ліс продаєте, то казав, що швидко приїде ліси оглядати!
Ті лісничі, як почули, мерщій позгромаджували свіже гілля, свіжі пеньки снігом поприкривали — і ждуть уже Потоцького...
Коли піднялася така хуга: світу не видно — мете!.. А в лісі аж виє. Бачать: приїздить якийсь чоловік до куреня — кобеняком нап'явся, у простій одежі. Зліз з санок; а зараз і пізнали вже, що то сам пан Потоцький, та й нічого...
- Здорові, люди добрі, пустіть коло вас погрітися!
— Сідай, грійся! — кажуть.
От посідали всі коло багаття, і пан Потоцький з ними, балакають. Потоцький і каже:
— Продайте, хлопці, мені дерева!
— Що, як то: панське добро та щоб ми продавали!.. Такого доброго пана!..
— Я вам, — каже, — і могоричу поставлю!
— Могорич, — кажуть, — станови, вип'ємо, а дерева не продамо: ми панського добра стережемо, як ока!
Вийняв Потоцький з саней боклаг горілки — так, може, відер два поставив.
Сидять, п'ють...
То, бач, він хоче їх підпоїти: сам там півчарки вип'є, а їх напуває... Та мужика одуриш!
Попили ту горілку, він таки лізе:
— Продайте, хлопці!
— Та раз тобі, — кажуть, — сказано, невіро, що панського добра не продаємо без пана!
Він знову:
- А може б ви, хлопці, продали?..