А пан зліз з коня та й пішов у болото. А циган каже:
— Та скиньте, пане, все шмаття, бо забрудните!
Пан скинув та й віддав циганові під опіку одяг, з грішми, зо всім. А циган сів на коня, забрав шмаття з грішми та й поїхав. Пан ходив, ходив за бідою та й не міг піймати, — біда все далі тікала.
Виходить пан з ставу, нема ні цигана, ні одежі, ні грошей, нічого. Пан ішов з третього села аж додому голий. Аж тоді пан взнав, що то біда!
ПАНСЬКА ЧУПРИНА
— Чоловіче, бійся бога, рятуй мене!—кричав потопаючий лихий пан.
Хлоп, побачивши його з берега, задумався та й каже:
— А як же вас, пане, рятувати, коли вас би за чуб тягнути, а ви наш пан?
— Тягни, як хочеш, аби лиш смерті не пожити!
Хлоп думає, думає, аж надбігло більше людей та й кажуть:
— Де ж пана за чуприну можна брати? Що б він вже був за пан, аби його мужик за чуприну сіпав?
— Та, певно, — обізвався знов хтось, — що не годиться, бо видно, що панська чуприна не для того, то лишень мужицька чуприна на то на світі, аби її пани тягнули як котять і куди хотять!
Отак люди радили, радили та балакали на березі, що ж робити, а пан кричав: «Хто в бога вірує, оятуйте!» Кричав, кричав та й втопився...
ДОБРІСТЬ
То був колись такий лютий пригінчий панський, усе бив людей. От одного разу ухопив якогось парубка молодого, та й давай періщити, а той репетує. Коли це на той час надходить у двір з другого села чоловік подорожній. Поздоровкались, розпитались, за яким той ділом зайшов сюди.
— А що ж там по світах чувати? — питає пригінчий у захожого.
— Ат! Що чувати! — одказує той. — Біда! Б'ють і плакать не дають.
— А чуєш ти, йолопе! — говорить пригінчий до хлопчака, що тим часом витирав сльози, — яка біда у людей: і б'ють і плакати не дають!.. А в нас ще, хвалити бога, щодня наревешся, скільки схочеш.
ЯК ГАВРИЛО БАРИНЮ ОБДУРИВ
У одного пана було дуже багато землі, і був у нього робітник Гаврило. Возить він дрова, а тут пройшла бариня по двору. А Гаврило і каже:
- Якби я бариню хоч раз поцілував, я оддав би послідні свої воли.
Вона це вчула, призвала його в кімнату:
— Так невже ти оддав би воли?
— Оддав би!
Зараз поставила йому горілки графинчик.
— Ну, ходім поцілуємось!
А Гаврило до неї каже:
— У вас лице таке хороше, таке біле, що аж жаль його цілувати. Цілуйте ви мене уперед.
Ну, поцілувала вона його, а тоді й каже:
— Ну що, віддаси тепер воли? Я ж тебе поцілувала!
— Дак, за що ж я віддам? Якби я вас поцілував.
Сердиться бариня, але терпить.
— Ну, а тепер, — каже, — ти мене поцілуй
Побесідували вони, він її поцілував...
— Ну що, оддаси тепер воли?
— За що ж я оддам? Ми ж розрахувалися! Ви мене раз поцілували, і я вас?
— Дак цілуй ще раз, а воли давай!
Ну, погуляв він з нею, як схотів, і віддав воли.
Вийшла бариня на двір і наказала своїм робітникам поставити воли Гаврила у сарай. А Гаврилові не хочеться оддавати воли. Вийшов він до воріт, сів і зажурився. Коли іде барин з міста:
— Здоров, Гаврило! Чого ти журишся?
— Да барині не вгодив, мало дров привіз, дак забрала за це воли!
— Ет, дура! — Заїжджає барин у двір і наказує віддати воли. А бариня сердиться, але мовчить.
— Підожди ж ти, сукин син, я ж тебе провчу!
Через місяць кличе вона своїх слуг і Гаврила (бо це ж для нього і скликає їх) і дає їм наказ, щоб вони повисиджували курчат. Дала усім яєць; деяким по два десятки, деяким по півсотні, а Гаврилові аж п'ятсот.
Набрав Гаврило повну корзину яєць, привозить додому. А жінка:
— Де ти стільки яєць набрав?
— Е, де не взяв, а жар яєшню!
Нажарили, поїли, на другий день на базар повезли сот дві і так розійшлися всі яйця.
Зове бариня своїх слуг спитати, чи повисиджували уже курчат. Приходять усі і кожен розказує. Той каже — хороші, тільки треба пшона. Вона усім і видає: тому пуд, тому два, а Гаврилові шість, бо у нього найбільше.
На другий раз знову прийшли за кормами. Всі хваляться, що курочки добрі, а Гаврило каже:
— У мене такі курчата, що всю хату захрясли. Мені треба проса десять пудів. П'ятсот курчат це велике діло!
Получив Гаврило просо, приносить додому, а жінка аж очі вилупила:
— Де ти береш оце все?
— Е, де беру, дак беру! Я бариню дою!
Через два місяці поїхав Гаврило знов по пайок. На цей раз бариня видає гречку: тому три пуди дала, тому чотири. «А тобі, Гаврило, скільки?»
— А мені п'ятнадцять пудів!