— А де чоловік? — питає підбрехач.
— Не знаю, десь пішов.
Підбрехач, побачивши, що брехун городами зникає, вийшов з хати і пустився слідом за ним. Брехун біжить, а підбрехач теж біжить; брехун іде поволі, то і підбрехач поволі. Нарешті зайшли в ліс. В тім лісі мали розбійники палату. Брехун втік до покою і сховався під нари. Розбійників тоді не було дома. Підбрехач побіг за брехуном і заліз теж під нари.
— Віддайте, — каже, — три крейцери, що винні.
— Віддам, але чекайте, може нам удасться що тут в замку виграти.
Незадовго надійшли розбійники, посідали і зачали міряти і ділитися грішми, що награбували. Розбійників було дванадцять, і кожний дістав по гелетці грошей. Брехунам було дуже заздрісно, ось чому й закричали обидва в один голос:
— Ловіть!
Розбійники думали, що то солдати десь сховалися, якнайскоріше втекли, а гроші лишили.
Вийшли наші брехуни і зачинають тими грішми ділитися, а за міру служить їм шапка. Коли уже переміряли, каже підбрехач до брехуна:
- Куме, а три крейцери дайте.
— А тобі не досить цих грошей?
- Ні!
— То бери собі шапку за три крейцери!
— Я не хочу!
А брехун підбрехача луп у висок; той його також, і зачали битися так, що страх.
Один розбійник, що залишився під дверима, щоб придивитися, хто буде іх гроші забирати, побіг скорше до товаришів та й каже:
— Браття! Втікайте. Ми ділилися по гелетці, то нам було досить, а їх є так багато, що кожному навіть по три крейцери нестає. І ще б'ються і один другому дає за три крейцери шапку.
Учувши те, розбійники повтікали далі в ліс, а наші брехуни забрали гроші, принесли додому й розбагатіли на все село.
А підбрехач доти ходив до брехуна за три крейцери, аж поки брехун не вмер. Як брехун умер, то підбрехач жалував ще, що пропали три крейцери.
ЗАЯЧЕ САЛО
Їхав пан з новим кучером Іваном в далеку дорогу. Їхали мовчки, але мовчанка обридла. Пан і надумав поговорити. В цей час вискочив заєць. Пан і почав свою розмову з зайця.
— От у мене в лісі водяться зайці, тільки не такі, як оце пострибав маленький, а великі. Я із закордону привіз на розплід. Одного разу зібрався на полювання, взяв із собою чоловік з десять загоничів. Вони нагнали на мене зайців, а я їх тільки бах та бах. Тоді я набив їх десятків зо три. А одного забив та такого величезного, як баран завбільшки. Ну, а коли здер з нього шкіру, то було більш як півпуда сала. От які в мене зайці!
Кучер слухав, слухав, а далі й каже:
- Но-о, гніді, скоро вже і міст той, що під брехунами ламається і топить їх у річці!
Почув це пан і каже:
— Чуєш, Іване, так от які зайці бувають! Правда, що з нього півпуда сала то не було, а так фунтів з десять було.
— Звісно, заєць зайцем, — каже Іван. Ну, їдуть дальше, а пан знову до Івана:
— От що, Іване, а чи скоро вже буде той місток, що ти про нього сказав?
— Та скоро вже, пане, — каже Іван.
— Так знаєш, Іване, — продовжує пан, — мабуть, що на тому зайцеві і десяти фунтів сала не було, так фунтів три—чотири, не більше.
— Та мені що, — каже Іван — хай буде і так.
Але проїхали ще трохи, а пан йорзав, йорзав на місці та знову:
— А чи скоро, Іване, вже той міст буде?
— Та скоро, пане, ось-ось уже тільки в долину спустимось.
— Гм, — каже пан, — а знаєш, Іване, на тому зайцеві і зовсім сала не було, сам знаєш, яке там на зайцеві сало!
— Та звісно, — каже Іван, — заєць зайцем.
Але спустились в долину, а пан і пита:
— А де ж, Іване, той міст, що ти говорив про нього?
- А він, пане, — каже Іван, — розтопився так само, як і те заяче сало, що ви про нього говорили.
ОСТАННІЙ ДУРЕНЬ
В одному селі мав своє помістя пан ГалаГан. Там було і училище під його іменем. Це було давно. Зимою він жив у Петербурзі, а літом приїжджав у це село.
От він дуже любив гуторити з мужиками. Вийде, було, на вулицю у неділю, збере біля себе чоловіка двадцять і почне з ними вести розмови. А не так сміливий був на жарги, як дуже любив з мужиків посміятись. Раз так сидить він, а кругом його зібралися чоловіки. От він і питає першого:
— Скажи, Свиридон, ти у Санкт-Петербурзі був?
— Ні, — відповідає йому селянин.
— Значить, ти перший дурень, — каже на нього пан ГалаГан.
І питає другого, що сидів біля нього:
— А ти, Омелько, був у Санкт-Петербурзі?
— Ні, — відповідає Омелько, — не був.
— Значить, і ти — другий дурень!
І так він перепитав всіх чоловіків і всіх назвав дурнями.