— От прокляті собаки, скільки вони сюди людей нагнали!
ЗВИЧКА
На уроці закону божого піп питає студента:
— Ви вірите в чудеса?
Студент відповідає:
— В природі чудес не буває.
— А ось вам приклад: з високої дзвіниці упав чоловік і залишився живий. Це що таке, не чудо?
Студент відповідає:
— Ні, просто випадок.
— Припустимо. Цей же чоловік другий раз вилазить на дзвіницю, падає і знову залишається живим. Це, по-вашому, не чудо?
— Ні, просто «совпадение».
— Припустимо! А ось цей чоловік втретє вилазить на дзвіницю, падає і знову залишається живим. Це що, повашому, чорт вас візьми, чудо, чи ні?
— Просто звичка!
ЗА ЩО?
— За що вигнав бог Адама і Єву з раю? — питає в школі учитель учня.
— За те, — каже учень, — що з'їли зелений плід з дерева, а зеленого плода їсти не можна, бо живіт болітиме.
ЯК БОГ ДЕСЯТЕРИЦЕЮ ВІДДАВ
В одного дядька вмерла жінка, а в хазяйстві осталось тільки й добра, що телиця та діти. Пішов до попа, щоб поховати, а він і каже:
— Віддай мені телицю, вона ж у тебе одна, а в мене дев'ять, то й буде десять, а тобі бог десятерицею поверне.
Що ж будеш робити, віддав дядько останню телицю, бо жінку треба хоронити.
Ось раз попові телиці сполошились і всі забігли до цього дядька у двір за дядьковою телицею, а дядько їх і зачинив у хлів.
Приходить піп.
— Віддай телиці!
— Е ні, дзуськи, — каже дядько,— це ж мені бог десятерицею віддав.
З ОДНОГО БОКУ
Жив собі піп, та такий той піп був жаднючий, що ніде нічого не упускав. Іде оце бувало селом, лежить черевик — за черевик та в пазуху, — мовляв пригодиться на набойку, чи там ще до хомута на супоню. Узнав він, що у громадському гамазеї можна красти жито. Він і почав. Оце тільки повечеріє — іде з мішечком, а там розбере стінку, влізе, набере, скільки понесе, і додому хода.
Сусід його теж був попової вдачі. Побачив, що піп носе жито — та й собі. Піп набере, а за попом він.
Так вони довго носили. Одного разу піп причащав свого сусіда.
- Ну, православний, признавайся, як перед богом, які гріхи маєш? — питає піп сусіда.
Сусіда м'явся, м'явся:
— Та от хіба що клунок жита вкрав у гамазеї...
Спалахнув піп:
— Як? Красти громадське добро? Як тобі не стидно! Бога боїшся?
— Ну що ж, батюшко, — каже сусіда, — я з того боку, що й ви.
ЯК СВЯТІ СМЕТАНУ ЇЛИ
У попа був робітник Іван. Попи, як звичайно, робітників годували погано. Хліб давали завжди черствий, навіть сухий.
Якось увечері один багатий привіз дитину хрестити. Тут
Іван піддивився, де служанка хліб положила, що привіз цей багатий...
Іван увечері цю хлібину забрав і в свою конурку заніс. І думає Іван: що я за дурний, тільки один хліб їм?
— Стоп! подамся за сметаною у погріб.
Прислуга замріялась у хаті, Іван за хлібину і спускається у погріб. Сів біля сметани і їсть. Наївся і пішов.
Але в темряві накапав на підлогу сметаною. На ранок матушка відкриває погріб і бачить: хтось сметану поїв. Матушка й починає попу жалітись:
— У нас починає Іван шкодити.
Піп кличе Івана і каже:
— Іван, що ж ти — починаєш шкодити?
Іван і каже:
— Я ніколи, батюшка, не шкодив, а тепер чого б я шкодив?
Піп і каже:
— Ну, що ж там — святі були?
Іван і каже:
— А хто зна, може й святі.
На другий день Іван теж так зробив. Тільки взяв перед тим церковний ключ і макітру сметани, пішов до церкви. Приходить до церкви, відкриває і починає святих у церкві сметаною мазати. Понамазував усіх по одному разу, а Миколаєві угоднику, так як він старший усіх, вимазав і бороду. Закрив церкву і пішов.
На ранок матушка схватилась у льох, а там макітри зовсім немає; вона й докладає попові:
- Іван знову краде, заніс навіть макітру.
Піп кличе Івана:
— Іван, це ти наробив?
Іван каже:
— Ні.
Піп знову:
— Чого ні, що ж там — святі були?
Іван говорить:
— Так, святі!
Попові якраз треба було до утрені йти. Сторож, як звичайно, задзвонив. Піп заходить у церкву, глядь: всі святі в сметані...
Закриває піп церкву і каже сторожеві:
— Не дзвони!
Прибігає додому й каже матушці:
— Справа погана: святі сметану поїли.