Піп з матушкою і Іваном ідуть до церкви. Матушка говорить:
— Стій! Іван, бери батіг!
Іван бере батіг, доходить до церкви, відкриває піп церкву. Зайшли до церкви. Матушка й каже:
— Бий усіх святих по одному разу, а Миколу угодника бий разів два. Це він направив їх.
Іван б'є святих по разу, а Миколі угоднику — три рази одсипав.
Пішли додому...
На другу ніч Іван прийшов, взяв ключик від церкви, пішов у церкву, одкрив, усіх святих познімав і поховав на горищі. Піп на ранок просипається, якраз було свято.
Заходить у церкву: ні одного святого немає, всі вийшли з церкви. Піп злякався:
— Що таке, святі втекли з церкви?
Прибігає додому і кричить:
— Іван, ти не видав? .
— Що? — каже Іван.
— Та святі пішли.
— Видав, — каже Іван, — вони зайшли в двір, ви ховались, хвилювались, хотіли вас побачити, але ви спите і не стали будити, образились і пішли.
Піп зразу вискакує на вулицю, аж іде жінка по воду:
— Слухай, ти не видала?
— Видала! Ось за горку пішли, — говорить жінка.
А за горку йшли селяни ділити землю, так що жінка не знала, про кого піп питає.
Піп ускакує у двір та й кричить:
— Іван, сідай верхи, скоріш доганяй святих, що хочуть — дам, аби вернулись!
Іван сідає верхи на коня і їде. Заїхав за бугор, бачить — там зібрались селяни, щоб ділити землю. Посидів Іван з ними, покурив і назад їде.
— Ну, що? — питає піп.
— Та вони, батюшка, ображаються. Сказали так: «Не будемо вертатися, поки піп нам не заплатить за кожного по три карбованці, а за Миколу угодника шість карбованців та ще четверть горілки і макітру вареників із сметаною». Сказали, що прийдуть тільки вночі, щоб ніхто не бачив, а то буде соромно.
Піп і каже:
— Добре! Поганяй скоріш і кажи, що все зроблено, тільки нехай вертаються.
Іван поїхав за бугор, поговорив з селянами, знову приїхав і каже:
— Сказали, вернемося тільки вночі. Хай готують горілку і закуску серед двору.
Піп усе наготовив. Приготував і гроші й чекає. Матушка, крім того, поставила макітру вареників.
Чекають. Уже дванадцять годин, а святих нема та й нема.
Піп говорить:
— Іван, я піду засну, а ти мене тоді збудиш, як прийдуть!
Піп і захропів... Іван із сторожем повечеряли сметаною, забрали святих з горища, пообмивали і порозвішували їх знову в церкві, а самі лягли відпочивати. Піп прокинувся, спохватився:
— Що таке, що Іван мене не будить?
Піп дивиться, що Іван спить, а сметана з'їджена, і будить Івана.
— Іван, Іван, вставай!!!
Іван просипається. Піп і питає:
— Де ж святі?
— Еге, вони вже були тут, попили й поїли та мене почастували та й пішли в церкву!
Піп:
— А чого ти мене не збудив?
— Я хотів будити, а Микола угодник і каже: «Не буди батюшку, тільки сильно заснув, буде ображатись».
ЯК ЖІНКА СВЯТОГО ПЕТРА ДВІЧІ ПОБИЛА
Ходив святий Петро і Христос по землі. Зайшли вони ночувати до одного селянина. Селянин і говорить:
— Та я б і пустив вас, люди добрі, так у мене жінка така лиха та сердита, що битиме вас і мене, а ще зараз І в шинок пішла!
Петро і Христос кажуть:
— Та ми хоч під піччю полягаємо!
Селянин погодився. Тільки лягли, аж жінка приходить а шинка та до чоловіка: б'є його, лає. Тоді селянин і говорить жінці:
— Ти хоч би людей чужих посоромилась!
- А де вони, сукини сини! Що воно це за люди?!
Сюди-туди по хаті, а тоді за кочергу та під піч, та по
Петру святому, що з краю лежав, давай товкти. Попобила Петра і вибігла чогось з хати. Тоді Христос і каже Петрові:
- Слухай, святий Петро, давай переляжемо, бо вона як прийде, знов тебе, як крайнього, битиме!
А тут жінка знову вбігає в хату та ще сердитіш кричить:
- Ага! Оце крайньому надавала, а давай того ще, що в кутку.
Та давай знову святого Петра товкти. Так-то дісталось святому Петрові од простої жінки кочерги скоштувати!
ТКАЧ У ПЕКЛІ
Умер ткач, той, що полотна ткав. Був він чоловік грішний, бо добре вилаяв колись матушку попову і попав у пекло.
І передала йому жінка верстат той, що полотно тчуть. Він там верстат уставив і зайняв багато місця — половину пекла. А жінка забула йому передати свата (це маленька частина в човнику, на якій цівка ходить з нитками). І пише ткач листа через попа до жінки:
«Передай мені свата!»
А в пеклі подумали, що свата-чоловіка, та й кажуть:
— Ну тебе подальше. Ти навіз стільки та ще й сват привезе стільки, то все пекло нам заставите верстатами!