Юда наказав вигнати його з верстатом, а то вони як зачнуть грюкати, то і пекло розіб'ють. Вигнали його і верстат викинули. Бач, і тут гріховідники злякались робочого чоловіка!
ПРО БОГА Й СВЯТОГО ЙОСИПА
Ото як народився Христос, так, значить, святому Йосипу досадно стало. Все ж таки жінка його, а дитинча — від святого духа? От він у горілку й ударився. П'є та й п є, п'є та й п'є. От бог йому й каже:
— Годі тобі, Йосипе, пити! Ти ж таки святий!
А Йосип мовчить та п'є. От і вдруге з'являється бог:
— Годі, тобі, Йосипе! Кинь пити!
А той тільки сопе.
Бог пішов, а він знову за чарку. От і втретє приходить бог:
— Та кинь же, кажу тобі, горілку! Що ти робиш?
А Йосип як розсердиться:
— Мовчи, — каже, — боже, а то як хрякну твого байстрюка по голові, так до чортової матері вся ваша тройця і полетить.
ЧУДОТВОРЦІ
Був один ксьондз і дяк; але були дуже убогими, не мали на утримання свого життя та й домовилися якесь чудо сотворити.
Каже ксьондз до дяка:
— В нас на сошествіє святого духа є храм. Коли зійдеться багато народу, ви, — каже до дяка, — візьміть до кишені голуба з собою на хори. Я буду оповідати людям, що коли всі щиро будуть молитися, пожертви приносити, то побачать нинішнього дня нове чудо.
І далі каже:
— Як я почну співати по євангелії: «Духу святий, вознесися», а ви щоб пустили голуба, щоб літав понад людьми.
Як домовились, так і зробили.
Коли ксьондз почав співати: «Духу святий, вознесися!» — дяк шукає в кишені голуба, дивиться, а голуб неживий. І відповідає до ксьондза:
— Нема духа, удушився!
Але ксьондз за першим разом не дочув. Та й вдруге кричить:
— Духу святий, вознесися!
А дяк відповідає:
— Та ж кажу, що удушився.
Ксьондз не дочув і знов співає:
— Духу святий, вознесися!
А дяк розсердився та й каже:
— Як не віриш, подивися! — та й голубом насеред церкви — хляп!
СВЯТІ ДОПОМОГЛИ
Їхав один дядько зимою в місто, настала завірюха. Він заблудив і в'їхав у якесь провалля, та таке, як оце в нас Маківське. Кінь і пристав. Дядько нокав, нокав, а кінь не йде. Дядько й каже:
— Дай помолюсь я Миколі угодникові, він допоможе мені з провалля виїхати!
Помолився він Миколі угодникові, а кінь усе стоїть. Він нокає на коня, а кінь стоїть — стомився.
Постояв дядько, посумував, а тоді дума: «Помолюся ще Марії діві».
Та й «діва» йому нічого не допомогла — стоїть кінь...
«Дай, — думає дядько, — помолюсь сорока мученикам, бо Марія стара та ще й з дитиною, нічого не допоможеться».
Ну, помоливсь він сорока мученикам і як нокне на коня, як стьобне, а кінь навалився на одну голоблю та й переломив її. Дядько розсердився та як закричить:
— А чорти б вас забрали, навалили всі сорок на одну голоблю і переломили, було б вам по половині на одну і на другу, то й не було б цього лиха! Святі, а такі дурні.
ЯК СВЯТИЙ ЮРКО МУЖИКОВІ ДОПОМІГ
Раз заїхав мужик в болото. Що він напрацювався — ніяк не міг виїхати. Нарешті зачав призивати святих на допомогу. Призиває і поганяє коней; нічого не помагає. Нарешті каже:
— Свята Дорота, витягни мене з болота!
Нічого не помагає.
- Святий Юрію, витягни мене з тої баюри! — та коні як стьобне — і виїхав. Та й каже:
— О, що то хлопець — не те, що баба.
ЛИСТ ДО АРХІЄРЕЯ
В одному селі була дуже стара церква. І святі вже були старі. От громада і постановила написати до архієрея лист. Як постановили, так і написали.
«Архирею, — пишуть вони, — є в нас в церкві трошки дерев'яних святих і то не святі, а якесь дрантя. Матір божа, — пишуть вони, — чогось так згорбатіла і зігнулась, ніби її хто ззаду коліном гепнув, а з святого Миколая вже три роки порохно сипеться, Варвара здулась, як та ялівка, а святі апостоли розлізлись по стіні, як ті дурні барани по полк). Так от дозволь нам, архієрею, матері божій боки обламати, святу Варвару на шпуги взяти, апостолів дрючками до гурту зігнати, а старого Миколая, як він вже такий нікудишний, — вели закрити».
Так і невідомо, що відповів їм архієрей.
ЯК ЧОЛОВІК ЦЕРКВУ ШУКАВ
Оженився чоловік і взяв богомільну жінку, а він і разу не був у церкві. Вона його гонить до церкви, а він каже:
— Я не знаю, яка вона!
— Дивись, де зелений дах, ото й церква!
Він одягся й пішов селом; дивиться — аж стоїть шинок, а на даху мох уже старий-зелений поріс. Він думає: «Аж це то — церква». І заходить туди. Дивиться, а там сидить дід та грає на скрипку, а баба танцює п'яна, а інші мужики в карти грають. Він постояв і пішов додому. Жінка й питає його: