В одному селі жив дядько та такий був брехун великий, як що збреше, то й не засміється. Одного разу іде селом він, а назустріч йому піп. Він скинув шапку, привітався ї йде далі, а піп його спинив та й каже:
- Ти б, Гнате, збрехав мені що-небудь на скору руку!
- Е, батюшко, — каже Гнат, — ніколи брехати, треба додому махать та їхати на Рашовку (перебалок такий).
— За чим? — питає піп.
- Там чумаки риби навезли, так міняють на сухарі!
- Як? — питає піп.
- Пуд за пуд, — каже Гнат, а сам і пішов.
Піп відразу додому, нагрузив підводу сухарів, робітника взяв конем управляти і сам сів, і поїхали.
А до Рашовки було кілометрів, мабуть, із десять. Приїжджають туди, а там нема ніде нікого.
От піп став питати людей, які проходили повз нього:
— Де тут чумаки, що рибу міняють?
А ті двигають плечима та й кажуть:
— Ніхто тут не міняв ніякої риби!
Отоді аж здогадався піп, що то Гнат збрехав йому на скору руку.
ТЯГЛО
В одного цигана вмер батько, а поховати нема за що. Громада без грошей не хоче ховати, і батюшка цигана ховати дурно не хоче.
Що йому робити? Лежить батько день, лежить два, й сім днів — аж засмердівся. От циган і надумався. Іде де попа та й каже:
— Поховайте, батюшка, батька. Я вже вам його тягло віддам!
Піп аж зрадів. Певно, що в цигана кінь добрячий.
— Добре, поховаю! А яке ж воно, те тягло?
— Чорне, як земля, вонюче, як свиня, а з рота ладан пахне!
Дивується піп, не може вгадати, що воно таке.
Поховали батька. Відмолили, відсвятили. Циган наварив юшки та й просить попа на обід. Попові не до вподоби циганова юшка, та й не сидиться йому: хоче скоріше коня або вола взяти.
— Давай вже те тягло!
Пішов циган... Виносить попові здоровенну чорну люльку.
— Оце мій батько тяг, тяг, вона з нього і душу й кишки витягла. Нате, батюшка, тягніть, поки й з Вас не витягне. Хай і вас туди, куди його, однесуть!
СОЛДАТ НА СЛУЖБІ У ПОПА
В одному селі був піп. У нього ні один робітник не жив більше, як три дні. Причина зрозуміла. Піп погано годував і багато примушував робити. Одного разу до нього прийшов найнятися відставний солдат.
— Скільки ж візьмеш з мене за рік грошей? — питає піп.
Солдат вже знав, що піп сам гроші любить і він у нього нічого не розживеться. Дай, думає, насолю йому.
— Не будем, батюшка, сваритися, узнаємо один одного, а тоді будемо говорити!
На другий день піп дає йому роботу.
— Перш за все вимастиш бричку, бо ми з матушкою поїдемо до міста!
А той взяв та дьогтем вимазав все сидіння, колеса, приготував, значить, до від'їзду.
Піп як вискочить, як побачить цю роботу, так мало не луснув з досади. А матушка ще й свариться:
— Ти б йому толком пояснив, а то сказав вимастити бричку — він і вимастив!
Ну, поїхали вони якось до міста, а робітникові понадавали роботи на цілий день. Він все зробив, а ввечері питає:
— Батюшка Яків, а що ми вранці будемо робити?
— Та лягай, не клопочися, що люди будуть робити, то й ми.
А той встав, глянув, що у дяка стару хату розвалюють, він за лом та й давай новий тисовий дах ламати, а сили йому позичати не треба було.
Ломом раз, два ковирнув — уже й стовпи повалились.
Піп як схопиться з ліжка:
- Іван, ти що — здурів? Ти ж уб'єш нас усіх!
- А ви не бачите, що я й так запізнився. У дяка он уже всю хату розібрали, а я тільки починаю!
Бачить піп, що попав на камінь, заплатив йому гроші наперед і вирядив робітника.
ЯК СЕЛЯНИН ПОПА ПРОВЧИВ
Везе одного разу дядько попа кудись, а кобильчина у того дядька худа-худюща, нещасна, тільки кістки та шкіра — сказано, бідняк. Ну, а піп гладкий, товстий, так пудів на вісім.
Ну, їдуть, але треба під'їжджати на велику гору, а тут ще грязько після дощу, важко кобильчині під гору вилізти. Дядько зліз з воза, ну, а піп, сказано, як піп — ледачий, не хоче злізти під гору.
Сидить така восьмипудова туша в рясі, а коняка з усіх сил муцюється, аж стогне, бідняга, і ніяк на ту гору не видряпається з возом...
Аж їде навпроти другий селянин - молодий та кріпкий. Зразу здогадався, в чому справа. Зупинився, зняв люшню та до того дядька, що попа везе:
— А сякий-такий, попався мені тепер? А пам'ятаєш, як я віз попа, а ти мого попа почав люшнею бити? Тепер же я тобі віддячу тим же!..
Та з тими словами до попа, що розлігся на возі та — люшнею, та люшнею по спині, та по товстому череві, та ще й приговорює:
— А то знай, як мого попа бити, а то знай, як мого попа бити!