— Ні, — каже, — я стану з рушницею і зразу вб'ю, як вискочить.
Той як одкрив сундук, піп як вискочить з сундука, пан як закричить:
— Калавур! — і рушницю загубив, злякався.
От той Іван приїжджає до табору та й каже дядькові:
— Ну, — каже, — дядьку, оце сьогодні нам кінець життя.
Той дядько з ляку:
- А чого ж це так?
— Нас, — каже, — буде жінка з попом труїти, запригайте воли, дядьку, будемо їхати додому. А дома — робіть те, що я буду робити.
Той дядько запрягає воли, сідають і ідуть додому. От приїжджають вони додому, а жінка:
- Скоріше, скоріше, чоловіче, в хату. Я вже й обідать вам наготовила. Сама і бикам дам.
Іван і каже:
- Ну, беріть же, дядьку, мішалку добру в хату і я візьму собі.
От вони увійшли в хату, поставили мішалки в кочерги і посідали за стіл. А піп сидить під ліжком, дивиться, як будуть труїтися. От вони їдять м'ясо, а жінка питає:
— Ще вам?
Вони нібито поніміли, мурчать.
— О, — каже, — слава богу, вже поніміли.
А батюшка виглядає з-під ліжка.
— Став швидше киселю, щоб посліпли і нічого не бачили.
Вона й поставила киселю.
- Став, — каже, — швидше вареники, щоб поглухли.
Вона поставила і вареники.
— Став, — каже, — швидше і горілку і огірки.
Як випили горілку, а огірки під себе — подавили, нібито полопались.
От той батюшка вискочив з-під ліжка.
- Слава богу, вже нема їх!
І почали танцювати, плигати з жінкою з радощів. З долівки — на піч, а з печі — додолу і мекать по-козячому. А Іван і каже дядькові:
— Вставайте, дядьку, вже кози завелись!
От вони встали та давай бити попа...
ПІП ТА ЧУЖА ЖІНКА
А жінка все вередує та все нездужає, та все вередує. А чоловік годить та постачає своїй любій жінці.
От раз чоловік задумав їхати на ярмарок. А жінка каже йому:
— Нездужаю! Поїдь, достань мені ліків із города.
Чоловікові жаль стало, він і каже:
— Привезу.
От зібравсь, їде, зустрічає попа. Піп дав йому, щоб він гам то того купив, то другого, а мав про себе таку думку, щоб тільки його в місті забарити, щоб вільніше було з його жінкою погуляти.
Справився із попом, коли це зустрічається йому наймит попівський та й почав його турбувати, щоб він не їхав нічого попові купувати. Каже: ти краще, чоловіче, де-небудь переховайся до ночі, а я тобі щось скажу: такий секрет, що ти мені ще й могорич поставиш!
Чоловік послухав наймита та пішов, та у попівську клуню забрався, та там і днює.
Коли дивиться надвечір — біжить наймит, випровадивши вже попа в дорогу. Прибіг та й каже:
— Одягайся швидше та поїдемо до твого дому — там піп із твоєю жінкою гуляє і мене піджидає.
Приїхали вони туди. Він каже:
— Сідай у мішок, я тебе зашнурую.
Той питається:
— На що?
— На те, що ти, ледащо, не вмієш жінки глядіти! Сідай та мовчи.
Зав'язав його та й поставив, а сам пішов до жінки, де вони гуляли, і питає:
Вона каже:
— Постав.
Вийшов він надвір та й каже чоловікові:
— Слухай, свате, як я тебе поставлю в хаті, то ти слухай, як я буду співати! Перший раз і другий заспіваю, то ти мовчи, слухай, що я буду казати, а як третій раз заспіваю, то ти роби те, що я буду навчати!
Тоді приніс мішок і поставив у куток проміж рогачі, а сам сів та й сидить — чекає, що йому будуть загадувати. Каже собі: «Нехай і я подивлюся, як буде чужа жінка попа шанувати!»
Коли тут не дуже згодом, розвеселившися, піп із жінкою почали співати.
Жінка:
А піп:
Наймит слухав, слухав, а далі й каже:
— Хазяйко, дозвольте й мені заспівати!