ПОЖАЛІЛА
Вела одна стара жінка до міста корову на продаж і вела її попід ліс. А два злодії бачили, що то корова хороша, і думають, як би ту корову вкрасти.
Нарешті тихцем підбігли, і один відчепив корову і повів, а другий взявся за налигач і поволі пішов за жінкою.
В короткім часі баба оглядається і побачила якогось чоловіка, а не корову. Зачудована питає його, що це значить. А він каже:
— Я був, мамусечко, так тяжко согрішив і за той гріх бог перетворив мене в корову, і я мусив покутувати чотири роки. Тепер я вже своє відбув, то прошу мене пустити.
— Іди, — каже жінка, — та більше не гріши.
Виходить вона згодом на ярмарок, дивиться, а та ж корова стоїть біля воза. Вона приступила і каже з великим жалем до корови:
— Я ж вас просила не грішити, а ви знов так тяжко согрішили!
ЗЛОДІЙ ТА САЛО
Злодій заліз уночі до чоловіка Сави красти сало, увірвався з салом з бантини та й гепнувся серед сіней. Сава почув та й питається:
— А хто там?
А злодій не дурний був та:
— Саво, — каже, — Саво, прислав тобі чорт сало!
А Сава:
— Геть з ним! Я з чортами не братаюсь, то й сала їхнього не хочу!
— Ну, — каже, — коли не хочеш, так двері відчини та допоможи винести сало.
Так той, сердега, ще й піддав сало на плечі!
ЯК ГРОШІ НА ГРОШІ ЛІЗЛИ
Мав чоловік бичата. Вигнав на торг і продав. Але чув десь, що гроші лізуть на гроші, і радиться з жінкою:
— В нашого сусіда є гроші, як би так, щоб вони вилізли на наші?!
— Іди та пробуй!
Він взяв, прив'язав на галузку гроші, не дуже добре. А була діра до комори у сусіда, через яку лазили коти. Він упхнув туди, а гроші відірвалися та і впали.
Рано прийшов до сусіда й плаче:
— Чого ти?
— Та продав бичата, та гроші у вашій коморі.
— А вони чого там?
— Та мовили, що гроші на гроші лізуть, а я мовив, що вилізуть на мої ваші та впхнув через віконце до вас, вони відірвалися і впали на ваші.
— Бачиш, що твої на мої вилізли, а мої на твої не хотіли?!
СВІЖА КОПІЙКА
— Чи був на базарі?
— Був.
— Що ж ти купив?
— Козу.
— Що дав?
— Сім кіп.
— Де ж вона?
— Та продав.
— А за скільки?
— За п'ять кіп.
— Нащо ж так багато втратився?
— Нічого, що багато, аби свіжа копійка.
ТЕПЕР МЕНІ НЕ ДО СОЛІ
Послав батько сина за сіллю, дав йому грошей. Купив син солі, скільки було сказано йому, ще й шага виторгував з тих грошей, всипав сіль у заполу та й іде додому.
На дорозі був шинок, а в тому шинку грає музика, люди танцюють, аж діл гуде. Надійшов туди наш парубок, і дуже йому заманулось потанцювати, а в кишені шаг му лить.
— Музико, грай мені одному! — гукнув парубок, віддав того шага і почав танцювати, аж хата мала, а він закида ноги і вприсідку і через ногу, усяк було. Затанцювавсь парубок, а сіль все потроху сиплеться з заполи. Що майне він ногою, то сіль так і поросне по хаті. А люди стоять навколо та й приказують йому саме під ногу, моз навмисне виграють:
— Ой, парубче, сіль сиплеться, ой, парубче, сіль сиплеться!
А парубок зайшовсь так, що й себе не тямить, та все їм:
— Тепер мені не до солі, коли грають на басолі! Тепер мені не до солі, коли грають на басолі!
Ходив, ходив парубок, поки аж не витанцював свого шага. Стала музика, і він став. Глянув — аж сіль уся на долівці, ще сам він і порозтирав її ногами. Скрививсь парубок та в сльози:
— А бодай його лиха година знала! Що ж тепер тато скажуть?
НЕ ВПУСТИ РАКА З РОТА
Летіла ворона понад морем, дивиться — лізе рак. Вона хап його та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати. Бачить рак, що приходиться пропасти, та й каже вороні:
- Ей, вороно, вороно, знав я твого батька і твою матір: славні люди були!
— Угу! — каже ворона, не роззявляючи рота.
— І братів, і сестер твоїх знав, - каже рак, — що за добрі люди!
— Угу! - гугнить ворона, а рака кріпенько держить.
— Та вже хоч вони і гарні люди, — каже рак, — а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе!
- Еге! — крикнула ворона на весь рот і впустила рака в море.
От тим то, як кого одурять хвалою або улесливою річчю, то люди й кажуть:
— Упустив рака з рота.
А як кого остерігають, то кажуть:
— Гляди, не впусти рака з рота!
ЧОМУ БАГАТО ВОДИ В МОРІ