Незважаючи на віковий соціальний і національний гніт, на безправне політичне становище трудящих — бадьорий дух, творча енергія, віра в завтрашній день ніколи не лишали їх. Народ-гуморист вічно був і є дотепним і геніальним творцем художнього слова. Цю рису народу помітив ще в молоді роки І. Франко. В другому «Літературному письмі» він писав: «Елемент гумористично-сатиричний дуже багатий у нашого народу, його гострий дотеп, його сльозами проблискуючий сміх послужив за основу безсмертним творам Миколи Гоголя, сплодив знамениті Квітчині повісті «Солдатський портрет», «Конотопську відьму» і ін.» Сатирично-гумористичним елементом просякнуті майже усі жанри народної творчості — пісні, казки, оповідання, вірші, прислів'я та приказки. Народ сміється, але і крізь сміх ми чуємо ствердження великих гуманних, моральних і соціальних поглядів, на яких будується народна естетика.
Великі зрушення, що сталися в соціальному і духовному житті народу після Жовтневої соціалістичної революції, збудили творчі сили, творчу наснагу мас. В боротьбі з ворогами революції і Радянської влади гостра зброя сатири і гумору відіграла визначну роль. Сатиричні пісні і частушки, анекдоти і розповіді, прислів'я і приказки влучно били Денікіна, Колчака, Скоропадського, Петлюру, Махна, пана, куркуля, попа і всіх, хто заважав утвердженню нової влади. Найбільш оперативними і живучими виявилися частушки і короткі сатиричні та гумористичні пісні. За ними легко прослідкувати історичний хід подій на Україні і ставлення народу до різних банд і зайд. В цьому відношенні цікава пісня «Приказ про всіх або про дев'ятьох», що виникла десь незадовго після закінчення громадянської війни і надовго збереглася в устах народу. В ній народ дав проникливо-сатиричну характеристику усім «урядам» і бандам, що побували на Україні, починаючи від Керенського і кінчаючи польськими панами і Петлюрою. Всі вони, як говорить народ у пісні,
Нове, бурхливе життя вимагало нових гумористичних і сатиричних пісень, які творилися досить швидко, хоч часто на мотив уже відомих народних пісень. Так давня пісня про комара, що виникла ще в XVII ст., була використана для створення сатиричної пісні про Петлюру з таким початком:
Більшість пісень, частушок, коротеньких пісеньок, на зразок «Яблучко» та «Українські кислиці», була створена або в період революції і громадянської війни, або незабаром після боїв. Інакше було з оповідальними жанрами. За винятком «Листа Петлюрі», що був складений у полках Щорса і Боженка, гумористичні оповідання належать до творчості пізнішої, коли революційні події в народній творчості стали осмислюватися ретроспективне.
Гостре слово сатири у боротьбі з тими, хто зазіхав на нашу землю, з новою силою проявилося в часи Великої Вітчизняної війни (1941—1945). Сатира і гумор на фронті стали в ряди разом з солдатами, офіцерами і усім народом. Характерно, що в цей час, як і в громадянську війну, народ звернувся знову до листа запорожців, форму якого використано для написання «Посланія» новоявленому претенденту на українські землі «Людожеру Адольфу Гітлеру»...
Треба сказати, що в період Вітчизняної війни достатньо виявилися в народній творчості майже усі жанри, зокрема значне місце зайняли оповідальні жанри — анекдоти, казки, оповідання, прислів я, приказки Більшість сатиричних творів цього часу відзначається політичною загостреністю, проявом глибокої ненависті до фашистів і їхнього «фюрера» Гітлера, а в мистецькому відношенні — художньою вправністю, дотепністю та влучністю виразів («Гітлер і його портрет», «Порада Наполеона», «Чудеса» та ін.).
Але і в цей період пісні та частушки розвинулися найбільше. Вони творилися на фронті, в тилу, в партизанських загонах, на фабриках, заводах і в селах. Народ продемонстрував однодушний вияв гніву і ненависті, разив не тільки мечем, а й гострим словом проклятих гітлерівських головорізів. В сатиричних піснях народ зображує їх як злодіїв, розбійників, що, прийшовши за чужим добром, загублять власну голову: