Такі були створені нові слова до уже відомої мелодії.
Кожний успіх на фронті ще більше вселяв віру в швидку перемогу і тому ще голосніше, ще уїдливіше сміявся народ над битим ворогом.
Пожовтнева народна творчість охоплює всі сторони життя народу. Майже всі суспільні, політичні і побутові зміни, що сталися в нашій країні, знайшли відповідну оцінку в піснях, казках, анекдотах і прислів'ях. Насамперед вістря пожовтневої сатири й гумору було спрямоване роти куркулів, попів та пережитків капіталізму у свідомості людей.
З усмішкою на устах говорить народ, як без пана і попа будується нове життя, як нові форми життя, культури, побуту витісняють церкву, забобони і темноту («Казка про останнього попа», «Небесна агітація», «Нічна пригода», «Чудотворна вода» та ін.).
Серед поданих у збірнику творів значне місце займають гумористичні розповіді. Це не новинка в українському фольклорі. Маємо чимало записів і дожовтневого періоду, але тут, поруч анекдота, цей жанр іде найбільш типовим і політично загостреним.
Вбивчій критиці, всенародному осудові піддає народ неподобства у господарському й побутовому житті села й міста, добродушно посміхається, розповідаючи про нові риси в побуті та про комічні ситуації, які є наслідком нових форм життя (наприклад, розповіді «Як Михей Кузьмич на курорт їздив», «Як дід Санько на Дніпрогес їздив», «Задумала бабусенька» та ін.).
Більше всього проявилася народна творчість у боротьбі з безгосподарністю, бюрократизмом, ледарством, нехлюйством і зловживанням («Про ледаря Марка», «Про Панаса Халяву», «В садку Векла в бур'яні» та ін.). Чи то голова безгосподарник, п'яниця, чи бригадир, що пише своїй коханці даремно трудодні, чи то головиха, що спить тоді, як усі працюють, чи ледар колгоспник — всі без винятку стають перед справедливий суд народу. За останні роки багато появилося анекдотів і пісень, спрямованих проти невігласів, легковажного ставлення молоді до науки, до життя в сім'ї («Увертюра», «Чия справа» та ін.).
Буйний вияв творчості в наші дні, увага до громадських тем, критика неподобств, незважаючи на особу, — добра прикмета сучасної народної творчості. Сатира й гумор радянського періоду не обов'язково бичує, вищить того, проти кого спрямована, а намагається в першу чергу сприяти виправленню, примушує задуматися, переоцінити своє ставлення до життя і людей, допомагає позбутися слабкостей і недоліків. Чесну людину, що випадково потрапляє на помилковий шлях, радянський народ добродушним сміхом намагається підтримати, не допустити до падіння. В цьому велике виховне значення гумору і сатири.
Сміх оздоровлює людей.
В численних казках, анекдотах, оповіданнях, піснях, віршах, прислів'ях, що представлені в цьому збірнику, маємо не тільки багатство змісту, а й багатство майстерного використання слова, різних творчих прийомів.
В українському фольклорі немає збірного образу сатирика, гумориста, такого, як наприклад, у східних народів Насреддін Афанді. Сміється, глузує з царя, пана, попа, дурня, невігласа, бюрократа і т. п. здоровий, всесильний колектив — народ. Сміх його — всенародний, його осуд — різкий, але розумний і справедливий.
Комічне, смішне у народних творах в кожному окремому випадку виставляється по-різному. Але типовими прийомами гумористичного і сатиричного зображення в народній творчості виступають комічні положення, ситуації, в які потрапляють персонажі. Ось, наприклад, бог і святий Петро потерпіли від п'яної жінки («Як жінка святого Петра побила»); пан хоче знати, що таке біда і потрапляє в такі обставини, які дають зрозуміти, що значить біда («Як пан біди шукав»), селяни хотіли привітати царя-батюшку, а сталося інше — прокляли його і весь його царський рід («Калачі»). Часто сміх викликається удаваною наївністю наймита, батрака, лакея, солдата, які «допомагають» своєму пану: наймит притримав гілку і вона стьобнула пана по обличчю. «Добре, що я притримав гілку, — каже наймит — а то б ще не так стьобнула». Сміх часто викликається таким становищем, при якому «помилка» або «необдуманий вислів» людини виступає як правда. Простий солдат наївно порівнює свого офіцера до лева, якого бачив, як він запевняв, на малюнку: Ісус Христос в'їжджає на ньому до Єрусалима. Іван хоче похвалити свого пана і ніби «необдумано» говорить: пан сусід дурніший, як ви.