Дивлюсь, а «телята» від моїх розказів так і принишкли. Та як схопляться, та за свої біноклі, та на поляну до своєї вишки.
А я на тачанку та й хода!
ПАНЦЕРНА
Це було в двадцятому році. Наступного ранку я мав піти овес сіяти в поле. Я лагодив собі мішки, а Майко, поляк, що квартирував у мене, підходить та й каже:
— Завтра пуйдзем і заберем вашу панцерку і поєдзім до Кракова.
А я йому й кажу:
— Ти ще, певно, їх ніколи не брав, а так певен, що й рук не попечеш. Вони ж гарячі!
На ранок я взяв мішок та й пішов у поле. А поляки повставали, понаїдались того, що награбували, та й пішли, так, як в сніданок, панцерку брати, а панцеркою називали вони червоний бронепоїзд, що частенько їх колошматив. Пішло їх щось зо два батальйони. Моїх квартирантів пішло дев'ять. А сіяв я недалеко від того місця, де мав бути бій. Наша панцерка ще з станції Комарівці помітила поляків край ліса. Бо наші хлопці дали знати з вечора про це. Ну, ото вона підходить, порівнялася з їх фронтом, сама хитра, їх немов би то й не помічає. А тоді раптом як сипне з кулемета, як сипне, як сипне, то вони не знали, де їм подіватися...
Так під вечір іду я з поля садочком, аж дивлюсь — біжить Майко, біжить, і вся голова гола. А за ним ще двоє моїх квартирантів. Я то добре знаю, що їм дали жару червоні, а все ж питаю:
- Май, взяв панцерку?
Мовчить. Зійшлись на подвір я, а я та знову до нього:
- Май, взяв панцерку?
Мовчить. Через хвильку я знов, втретє вже:
— Май, взяв панцерку?
— Мовчи, пся крев, большевик! Мовчи, ніц мні не мув!
А я знаю, чого він казиться, та тільки посміхаюсь. І справді — пішло їх од мене дев'ять, а прийшло лише троє...
ПРО ЯПОНЦІВ
Японці завжди після нападу на нашу землю роблять перекличку, провіряють, скільки чого загубили, а коли при цьому виявляється, що хтось із них щось загубив на радянській території, то наганяй дають. Ну, але звісне діло, гублять дуже багато й шинелі, шапки й іншу всячину, бо де там є час думати про шапку. Тому то і на перекличку багато не з'являється, бо ще шукають по дорозі свої шинелі, рушниці, шапки.
Але одного разу вистроїв їх капітан після нальоту та й до одного взводу:
— А ваш командир де? Що, знову шапку в більшовиків загубив та й шукати пішов?
- Ні, ваше благородіє, — кажуть солдати, — на цей раз він загубив там голову.
ПРИСЛІВ'Я І ПРИКАЗКИ
Буржуй тікає, бо бідняк наступає.
Гай-гай! Полетіли генерали в теплий край!
Денікінський маніфест спиною читають.
Пани-поляки такі вояки, що бояться й спати, — аби хто кашлянув, то гайда тікати.
Як сюди йшли пани, то понадівали жупани, а як тікали пани, то погубили й штани.
Атакували панів червоні — нема панів, одні коні.
Билися отамани й пани та погубили й штани.
Злодій Петлюра покрав півні й кури.
Петлюра в ліс, а Денікіна взяв біс.
Як, пане, не крути, а від нас тобі не втекти.
І туди верть, і сюди верть, а панові прийшла смерть.
Діждались пори, що покотились пани з гори.
Минулися ті роки, що розпирало панам боки.
Брав пан, забрали й пана.
Панам був рай, та настав край.
Пан був, та загув і сліди його терном заросли.
Тоді повернуться пани, як рак одягнеться в штани.
Видно орла по польоту, а Скоропадського по німцях.
Дурний, як Скоропадський.
У вагоні директорія, під вагоном територія.
Кляне, як баба Денікіна.
ФАШИСТИ КЛЯТІ, ЧОГО ПРИЙШЛИ ДО НАШОЇ ХАТИ
ЛЮДОЖЕРОВІ АДОЛЬФУ ГІТЛЕРУ ВІД ОНУКІВ ВЕЛИКИХ ЗАПОРОЖЦІВ ЗЕМЛІ УКРАЇНСЬКОЇ
Ми, правнуки й онуки славних і войовничих запорожців землі української, яка входить у великий СРСР, вирішили тобі, проклятий кате, листа цього написати... Ти, підлий Іуда і гад, напав на Країну Рад і хочеш забрати у нас фабрики й заводи, землю, ліси й води і привезти сюди баронів, капіталістів, таких, як сам, бандитів і розбишак-фашистів.
Та цьому ніколи не бувати, ми зуміємо за себе постояти! Не збудуєш ти на нашій землі жодну віллу, ми відведемо для кожного з вас по два метри на могилу. Збудуємо пам'ятник для кожного фашистського бандита з написом: «Ось де собака зарита!»
...Людожер ти і кровопивця, кат у коричневій сорочці і вбивця: некоронований фюрер і старий гер, — не підкорити тобі ніколи СРСР! І як не доведеться свині на небо дивиться, так тобі у нашому городі не риться, хоч у тебе й морда свиняча і свинська вдача...