За свободу друку, слова, думки, віри і світогляду. Проти офіційного накидування суспільності світоглядових доктрин і догм.
За повне право національних меншин плекати свою власну за формою і змістом національну культуру.
За рівність усіх громадян України, без огляду на національність, в державно-громадських правах і обов'язках, за рівне право на працю, заробіток та відпочинок.
...Переможемо тільки шляхом української національної революції, тільки шляхом всенароднього повстання і збройної боротьби. Тому ніхто не сміє стояти осторонь, приглядатися і чекати".
Оцею політичною зброєю - ясністю ідей і кличів, за які велася боротьба і які були висловом бажань всего українського народу, УПА швидко завоювала собі незнищимі симпатії всего українського населення.
Значення тієї зброї знали добре й оба вороги українського народу і тому зі своєї сторони робили все можливе, щоб підірвати довір'я українського загалу до УПА. В органі "Ідея і Чин" читаємо про це:
"Окупанти, не спроможні знищити визвольно-революційного руху зброєю, почали з небувалою силою пропагандивну офензиву. Займемося наперед німцями. Що закидають німці Організації Українських Націоналістів та Українській Повстанській Армії? Ніщо більш тільки - большевизм! У листівці "Слухай український народе" читаємо наступне: "Москва дає накази ОУН".
З тайних наказів і вказівок, що попали нам в руки, видно, що кремлівські жиди стоять у зв'язку з ОУН. В тих тайних наказах, що скоро будуть опубліковані, ОУН означується як національно замаскована большевицька бойова частина.
Мало цього. Німці випускають летючки за підписом шефа штабу червоної Армії Василевського із закликом, мовляв, ваші мрії про самостійність не реальні, переходіть до нас, а ми введемо вашого провідника Бандеру в склад українського совєтського уряду. Тиждень пізніше німці верещать про співпрацю ОУН з Москвою, покликаючись на - листівку Василевського. І так у безконечність.
А большевики? Ті закидають "тільки" вислуговування німцям. Слухайте: "Відколи ОУН, - питають "радянські партизани", - керівники якої й зараз сидять у Берліні на німецьких харчах і за німецькі гроші видають свої газети, стала оборонцем народу? А дальше: "Маемо документи, опублікуємо їх, з яких видно, що керівна верхівка ОУН зараз контактується з гестапо, одержує за це гроші і за тридцять срібняків продає свій народ. Роблять вони це, щоб відвернути народ від збройної боротьби проти німців, відірвати маси від радянських партизан.
І одні, і другі грозять від ряду місяців опублікованням "тайних" документів. Досі якось їх не опублікували.
("Ідея і Чин", № 5, ст. 24.)
Своїх намагань послабити ідейно-політичний вплив УПА на українські маси та підірвати моральну силу самої УПА не покидають німці до кінця свого побуту в Україні. Вони пробують підходити з усіх сторін: то грозять репресіями, то переконують про недоцільність боротьби на два фронти, то запрошують до співпраці в боротьбі проти Москви, представляючи себе найщирішим приятелем українського народу.
В одній із листівок в українській мові, розкидуваних німцями серед українського населення Волині й Холмщини, за підписом "уповноваженого райхсфюрером для поборювання банд, СС-обергруппенфюрера і генерала поліції" фон дем Баха, писалося: "Геть з ОУН і УПА!.. Німці остерігали Вас перед тими безсумлінними елементами, а тепер тому, що багато з Вас помагало бунтарям та бандитам в ганебних чинах, мусить промовити зброя. Ви самі винуваті вцьому. Смерть зрадникам, смерть ОУН і УПА!.."
В другій знов: "Брати українці! Як відомо, нині провадяться суворі контрзаходи німецьких військ, скеровані проти членів і симпатиків ОУН і УПА в тих теренах, де вони зробили напади на німецькі війська. Засліплені проводирі тих організацій змальовують справу так, ніби німці намагаються знищити всіх українців, які люблять свій нарід. А до чого сходить діяльність УПА сьогодні на ділі? Повстанці сидять по лісах, терплять холод і голод. Нападають на німецьких вояків, думаючи в свойому засліпленні, що вони допомагають порятункові Батрківщини. Але цим допомагають тільки червоній Москві. Єдиною реальною силою, що може розгромити Москву, є Німеччина".
А в ще іншій: "Українські Націоналісти! Схаменіться! Покиньте безглузду боротьбу! Ми врятували вас від червоної зарази. Ми не хочемо вас поневолити. Ми хочемо тільки вашої співпраці. Тільки сприяння в боротьбі проти нашого спільного ворога! Ваша доля лежить у ваших руках!.."
Та всі заклики, звернення і погрози німецьких поліційно-адміністраційних чинників приймав український загал - глумом. Бо німецьке "співчуття" та "журбу за долю українського народу" пізнав він аж надто добре на власній шкурі. З другої ж сторони, український нарід бачив, що в рядах УПА борються його найкращі сини. Тому, замість підривати довіря до УПА, всі нові листівки німецьких чинників тільки ще більше популяризували УПА та її боротьбу.
Не викликали теж ніяких потрясень УПА ні організаційно, ні політично внутрішні спроби диверсії, про які, для повноти образу тодішньої дійсности, вважаємо потрібним згадати. Один із тодішніх провідників українського підпілля М. Лебедь у своїй праці "УПА" пише про це так:
"Український повстанський рух, керований Головною Командою УПА, розгортається все ширше по українській землі. В кількох випадках постали з ініціятиви окремих одиниць повстанські загони, щоб на власну руку вести боротьбу. Спочатку ніхто їх не спинював. Україна велика і місце для боротьби з ворогами найдеться для всіх, хто з ними захоче боротися. Одначе з другого боку, Головна Команда УПА, маючи перед очима ще не такий давній досвід невдачних повстанських рухів в Україні в рр. 1920-24 була свідома того, що головною причиною їх невдач були - розпорошеність різного роду повстанських загонів, брак одного центрального керівництва цілого повстанського руху, прояви отаманії та анархії. Тому завданням Головної Команди було координувати й такі самочинні виступи окремих осіб, щоб не допустити до анархізації української визвольної боротьби, що дозволило б ворогам у скорому часі розправитися з окремими повстанськими загонами. Трагічні роки 20-24 не сміли повторитися. Отаманські виступи залишали навіть легенду по собі, але з погляду цілости визвольних змагань, як відірвані, центрально не керовані й не координовані, були безуспішні. Зокрема, в таких рухах криється небезпека анархії та зведення українських визвольних змагань на манівці.
Одним із таких рухів був загін у силі 150-300 вояків Тараса Бульби-Боровця, що іменував себе отаманом. Тому, що довкруги його особи й організованого ним загону заіснували різні версії, доводиться дати по змозі об'єктивне насвітлення цього питання на підставі збережених звітів і протоколів.
Тарас Бульба-Боровець з приходом німців на українські землі творить за відомом, згодою та інструкціями адміністративних властей, що діяли в той час в імені українського правління, в місті Олевську відділ поліції і називає його "Поліська Січ". Спочатку діє за інструкціями і напрямними Української Державної Влади, пізніше щораз більше усамостійнюється, виступаючи як отаман "Поліської Січі". В часі ліквідації німцями української адміністрації на Волині, Бульба розпочинає переговори з німцями, щоб задержати свій відділ, як самостійну одиницю, але розмови покінчилися безуспішно.
В лютому 1942 р. Бульба з 15-20 людьми переходить у підпілля та перебуває в сарненському і костопільському районах. Вкінці 1942 р. нав'язує знов розмови з німцями (гештапо в Рівному), та по другій розмові їх перериває, боячись арешту. В тому самому часі веде розмову з представником большевицької партизанки полк. Лукіним, спеціяльно висланим із Москви, але і ці розмови перериває. Щоб надати своєму імені "слави", замовляє Бульба в маляра свій портрет з козацькою шаблею в руках на тлі прапорів і духів предків з вождівським виразом лиця. Відбитки портрету роздає населенню в своєму районі та розсилає листи з призначенням і покликанням адресатів до свого "уряду". Такі речі можна було ще толєрувати, не зважаючи на те, що Україні не потрібні були бундючні отамани, але борці, що боролися б не для своєї слави, чи своїх особистих амбіцій, а тільки для справи України. Команда УПА не протидіяла тому, коли німці і большевики, а частинно і український нарід зв'язував дії УПА з іменем Бульби.