Ні! Не за таку зміну ми боремося, не такого бажаємо собі ладу в Україні і в світі. Бо ж кремлівські імперіялісти такі ж самі вороги народу, як і берлінські.
Червоні партизани !
Поширюйте свій фронт боротьби! Знищуючи німецьких загарбників, поверніть свою зброю також проти кремлівських катів та їх агентів!
Женіть від себе політруків і командирів, присланих з Москви!
Вступайте на прогресивний шлях великого майбутнього. Єднайтеся з народами проти всіх катів і гнобителів - за щасливе майбутнє, за новий лад вільних народів у самостійних національних державах!"
Звичайно, чужонаціональний елемент в німецькій армії та в німецьких поліційних частинах складався з людей дуже різної якости. Були такі, що самі голосились туди, щоб у важкі воєнні часи й самим поживитись грабіжжю та розбоєм. Таким усе те, про що писалося в летючках, було чуже й байдуже. Та було чимало й таких, яких силою забрано до німецьких частин і які співчували гнобленому й грабованому українському населенню усвідомлюючи собі, що так само поводяться німці в їх батьківщині супроти їх так само поневоленого німцями народу. І тому велика кількість їх відгукується на заклики УПА, кидає німців і зі зброєю в руках переходить до УПА. Так повстають в УПА окремі національні частини грузинів, узбеків, татар та інших східніх народів.
У фронтових звідомленнях УПА згадується, наприклад:
"25 червня 1943 р. в триденних боях загону УПА під командуванням к-ра Крука в околицях Теремна на Волині, в яких цілком розгромлено сталінських партизанських грабіжників, що вже довший час напастували мирне населення, особливо відзначився відділ грузинів".
"В місяці серпні 1943 р. відділ УПА, складений також з узбеків, грузинів і росіян, знищив у боях з німцями в Млинівському р-ні, Рівенської области 60 гітлерівських бандитів".
"29. 4. 44 р. у великому бою відділів УПА з військами НКВД в с. Залізниця на Крем'янеччині взяли участь і визначилися національні відділи під командою к-ра Яструба. В цьому бою ворог утратив 240 вбитими".
Осінню 1943 р. в складі Української Повстанської Армії було вже 15 національних куренів. Це дало поштовх до скликання Першої Конференції Поневолених Народів Східньої Европи і Азії, яка відбулася в Україні в днях 21-22 листопада 1943 р. В протоколі конференції зазначується, що багато делегатів прибули зі своїх рідних земель, що знаходилися в той час під большевицькою окупацією, перемагаючи численні труднощі при переході лінії фронту.
"В умовах боротьби українського народу з німецькими окутпантами зібралась і перевела свою працю конференція, - читаємо далі в протоколі - 20 листопада, напередодні праці конференції баталійон німецьких грабіжників в місцевості, де скликалась конференція, прийшов грабувати й палити села. Загони УПА розбили й розігнали гітлерівських бандитів, не давши їм можливости спалити намічені села.
Пліч-о-пліч з бійцями загону УПА взяли активну участь в бою деякі делегати конференції. Вони показали, що являються не лише політичними, але й прекрасними військовими керівниками своїх народів.
В боротьбі зі спільними поневолювачами росте й міцніє дружба й співпраця народів Сходу.
Перша конференція визначає шлях священої боротьби поневолених народів проти імперіялізмів, за здобуття своїх незалежних, самостійних держав, за повне визволення народів і людини, за справді щасливе життя. Вона, вказуючи шлях, дає ідейно-політичну зброю в руки революційних мас пригноблених народів, які уже піднімають свої боєві прапори й твердо підуть цим шляхом до остаточної перемоги".
В конференції взяли участь 39 делегатів від 13 народів: азербайджанці - 6 делегатів, голова делегації лейтенант Фізул; башкіри - 1 дел., Кагарман; білоруси - 2 дел., голова Дружний; вірмени - 4 дел., гол. воєнтехнік Антракт; грузини - 6, гол. майор Гогія; кабардинці - 1. Баксан; казахи - 1, Дежумен; осетинці - 2, гол. сержант Храм; татари - 4, гол. старший сержант Тукай; узбеки - 5, гол. Шімрат; "Українці - 5. гол. проф. Стеценко; черкеси - 1, Джігіт; чувахи - 1, сержант Скворцов.
Конференцію відкрив проф. Стеценко, нав'язуючи сучасну співпрацю поневолених народів Східньої Европи й Азії з українським народом до традиції спільного з'їзду в Києві 1918 р. Предсідником конференції обрано українця Левченка. Доповіді виголошено на такі теми:
"Оцінка сучасного політичного положення", - доповідач проф. Гурієлі, грузин; "Політичні завдання поневолених народів" - доповідач проф. Стеценко; "Організація і практичні цілі єдиного фронту поневолених народів" - доповідач інж. Озерська, українка. Після обширної дискусії обрано резолюційну комісію в складі: проф. Гурієлі - грузин, майор Гогія - грузин, лейт. Фізул - азербайджанець, учитель Шімрат - узбек, проф. Стеценко - українець, агроном Ходжаєв, інж. Озерська - українка. Конференція схвалила наступне:
Постанови:
1. Сучасна війна між німецьким націонал-соціялізмом і російським большевизмом - це типово і імперіялістична війна за панування над світом, за новий поділ матеріяльних багацтв, за здобуття нових сировинних баз і ринків збуту, за поневолення народів і експлуатацію їхньої робочої сили.
2. Обидва воюючі імперіялізми заперечують право народів на їх вільний політичний і культурний розвиток у самостійних національних державах, та несуть усім народам політичне, соціяльне й культурне поневолення у формі гітлерівської "Нової Европи", чи большевицького СССР.
3. Протисуспільні грабіжницькі цілі та повну ідейну пустку намагаються імперіялісти прикрити брехливими гаслами про соціяльну рівність, визволення працюючих тощо.
4. Скомпромітований ідейно й політично большевизм шукає опори в відігрітих реакційних гаслах слав'янофільства і традиційного російського патріотизму.
5. Імперіялістична війна довела воюючі імперії до великого матеріяльного й військового виснаження та загострила політичні й економічні суперечності в середині імперій. Це створює сприятливі обставини для наростання революційно-визвольного руху серед поневолених народів.
Останній час характеризується швидким ростом і загостренням визвольних революційних дій поневолених народів. В цьому запорука перемоги революції та нового світлого майбутнього.
Політичні завдання поневолених народів
Тільки національні революції поневолених народів припинять безглузду воєнну різню і принесуть світові тривкий мир. Новий міжнародний лад, опертий на пануванні політичних прав кожного народу, дасть кожному народові повні можливості культурного й економічного розвитку. В системі вільних національних держав забезпечується повна воля людині, давленій і експлуатованій досі казармною системою імперіялізмів.
Для швидкої і певної перемоги націнальної революції потрібний один спільний фронт поневолених народів. Тому конференція вважає необхідним створення спільного комітету народів Східньої Европи і Азії, який буде координувати всі національно-революційні сили тих народів, виробить єдину лінію боротьби зі спільним ворогом, єдину тактику боротьби та у відповідний мент дасть гасло до одночасного повстання всіх поневолених народів.
Окремі постанови
1. Перша Конференція Поневолених Народів Східної Европи й Азії вітає героїчну визвольну боротьбу народів Західньої й Середньої Европи проти німецького імперіялізму та заявляє свою повну політичну солідарність у цій боротьбі.
2. Конференція вважає потрібним розгорнути серед народів Західної і Середньої Европи широку пропаганду для ознайомлення їх з визвольною боротьбою народів Східної Европи й Азії.
Конференція закликає: Зміцнити самооборону перед терором відступаючої німецької влади й армії.
Відозва першої конференцїї поневолених народів Східньої Европи й Азії