Повстанці співають свої щоденні молитви:
"Люд у неволі, край у руїні, навіть молитись ворог не дасть..." А священик править молебень і благословляє воїнів на святу боротьбу за "Силу і Славу, Волю і Власть" України.
Промовляє представник УГВР і ГВШ, вказує на історичну ролю УПА у всенародній збройній боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу...
...Знімається угору 520 рук. Іскряться очі блиском - вогнями. І могутнім хором пливуть слова присяги - як надхненна молитва.
...Національним гимном припечатується акт вояцької присяги.
Тут уперше в Україні відчитується перший Універсал УГВР до Українського Народу. Всі, що склали присягу, підписують її, як історичний документ.
...Була це перша збірна присяга за новим текстом, ухваленим УГВР. А друга - з таким самим порядком пройшла зараз же на другий день, у неділю 6 серпня 1944 р. на майдані в середсіллі Н. С., де склали присягу: сотня Месники і одна чота, разом 230 вояків УПА.
Таку присягу на вірність Україні склали тоді українському підпільному урядові УГВРаді всі частини УПА, а опісля складала кожна нова частина або й кожний новий вояк УПА окремо.
Так, отже, на стрічу нової ситуації йшла Українська Повстанська Армія з великим моральним капіталом проти німецької боротьби, з поважним досвідом партизанської війни, з незламною рішучістю боротися аж до повної перемоги, в нерозривній ідейній єдності з усім українським народом і під одним політичним керівництвом українського народу - Українською Головною Визвольною Радою.
Про тодішні загальні настрої серед українського населення пише згадуваний вже німецький спостерігач, один із, політичних керівників німецької окупаційної влади в Галичині:
"Хто залишався на місці, не робив собі жодних ілюзій щодо майбутнього; кожний був свідомий тієї важкої долі, що чекала його на довгі роки. Але в цьому була й воля до боротьби, воля перетривати важкий час і подивугідна, незламна віра в незнищенність життьової сили українського народу, без огляду на масові заслання і брутальний режим терору масового характеру. Дух спротиву, якого вже не можна було вбгати в ідеологію ОУН чи УПА, охопив дослівно все населення. Організований спротив став всенароднім рухом. На кожному кроці можна було відчути гарячкову активність: ліси наповнялися охотниками, що йшли в повстанці; поставали нові магазини, де зберігалися зброя, амуніція, військове устаткування та харчі; організовано власний підпільний апарат адміністрації.
Щоправда, в колах УПА існували тоді різні погляди на майбутні пляни. Одні дискутували можливість всенароднього повстання з метою потягти за собою населення й інших окупованих червоною армією територій для однієї спільної дії; другі були за обмежені військові дії, щоб висотати і послабити сили ворога; інші вбачали тільки можливість захищати населення, тобто біологічну національну субстанцію, шляхом оборонних дій перед ворожим терором. Уважливий німецький спостерігач бачив, що форма і методи революційної боротьби не були ще уточнені. Але кожний спостерігав тверду рішеність поєднати активний дух спротиву з життьовою волею народу: боротися і перемогти. В такому стані влітку 1944 р. німці залишали Галичину..."
Частина ІІ: Друга большевицька окупація
***
"Коли Ви раз вступили на шлях боротьби зі сталінським режимом, то не на те, щоб перед ним капітулювати, бо з ворогом, що загрожує існуванні нації, треба боротися на життя і смерть. Я впевнений, що зброю, яку одержали Ви з рук нації - не посоромите. Новими методами боротьби, пристосованими до нової обстановки, дайте відповідь ворогові на його наступ".
(Зі звернення Головного Командира УПА)
"...Зникнули захід, південь і схід і в нашу країну нахлинула північ. Збилися докупи білі села й розорані лягли широкі межі, де цвіли чабрик і жовта дівина. Місто сумує згарищами високих димарів і в ньому гомонить чужинецький сміх. У провулках чаїться сторожке око шпига і слабість продажних сердець плює зневагою на наші святощі. Клекотять пільними шляхами ковані вози в піщані землі і в тайгу, де лютує вічна хуга. Мужицький піт всякає в люто зриті залізом скиби й земля родить хліб, що від нього п'яніють зайди. Мре з голоду в безверхій хаті дитина і мати краде по чужих городах лободу. Назорі вистукують кулі кінець дням і скриплять у вихорі високі шибениці. На свіжих ранах від західніх вандалів карбуються нові близни і жах ходить країною, як хазяїн. Заорані лягли в зневазі високі могили й очима мертв'яка нудьгують побиті хулою вікна церков. Чорне гайвороння кружляє полями як метелиця, а дальною пустелею зловіщо виють пси.
Та владно шумить ліс, лякаючи ворогів. Цвітуть синявою і золотом розгорнені прапори й горять на них три вогняні літери, як три пройдені роки: УПА. Знову ходять країною сірі стежі й шукають серця ворога. Наш молодий сміх котиться степами й оживають села. Знову пахне чорна ріля, робзита копитами коня і синя мла дрожить від його іржання. Селянські мозолі затискаються на гладкому дереві рушниць і ліс здригається від молодецького покрику. Малі діти вбирають у свої очі синяву неба й золото осінніх лісів і переказують як молитву: "Я дух одвічної стихії..." На високих костирях палають жертвою святі вогні й країною ходить єдино клич: Народ у боротьбі!.. Зринають на обрій сірі стежі й горить на їхніх шапках золотий Тризуб. Мають на вітрі їхні прапори й кидають синяву й золото на північ і на схід, на південь і на захід".
(З підпільних писань)
1. ПЕРЕХІД УПА ЧЕРЕЗ ФРОНТИ
Наближення большевицьких армій поставило Українську Повстанську Армію перед важливе і надзвичайно важке завдання: перейти німецько-большевицькі фронти й опинитися в большевицькому запіллі, залишаючись на українських землях. Розбита, відступаюча німецька армія не становила вже великої небезпеки для українських повстанців, тимбільше, що мадярські, а також інші чужонаціональні складові частини німецької армії, бачучи цілковиту прогру, взагалі не входили в бої з українськими повстанськими відділами, а мадярське військове командування підписало навіть таємний договір з УПА про взаїмний ненапад. За те большевицькі армії, що посувалися величезними масами, становили аж надто серйозну небезпеку для УПА.
Першими зустрілись з большевицькою армією частини УПА-Південь та частини загону Енея, які вже при тій зустрічі вписали на листу своїх боєвих перемог неабиякий осяг: в бою з автоколоною большевицьких панцирних частин на шосі Корець-Рівне в дні 20 березня 1944 р. зліквідували вони головнокомандуючого І-го фронту Червоної Армії ген. Ватутіна та кількох його штабовиків. Та скоро після цього саме тим частинам - відділам північного крила групи "УПА-Південь", що під тиском фронтів перейшли в південно-східню частину Волині, - прийшлося перейти хресний вогонь боєвої зустрічі УПА з Червоною Армією, вірніше - з "заградітєльними отрядами НКВД", які як складова частина фронтових військ ішли все позаду властивих військ Червоної Армії для того, щоб винищувати дезертирів Ч.А. та розбиті й розпорошені частини німецької армії. "Заградітєльниє отряди НКВД", подібно як німецькі "ес-еси", складалися з добірного, найзавзятішого й найжорстокішого большевицького елементу.
В квітні 1944 р. большевики згуртували на відтинку Шепетівка-Рівне-Збараж великі сили своїх військ і в безустанних боях з поодинокими відділами УПА замкнули в "кітлі" Гурбенських лісів більшість відділів північної частини УПА-Північ під командуванням к-ра Ясеня, а саме: курінь Сторчана, курінь Мамая, курінь Дика, курінь Докса, курінь Довбенка, курінь Бувалого, курінь Андрія-Шума, курінь Залізняка та сотню Ваньки, разом около 5.000 бійців УПА. В наступ проти тих частин УПА кинуло большевицьке командування 5 бригад НКВД, силою 30.000 бійців з гарматами, танками і літаками.
В днях 22 і 23 квітня 1944 р. розгорілись бої у селах. Антонівка, Забари, Андрушівка, Обгів і другі. Перед переважаючими силами ворога, відділи УПА відступили в ліс по лінії: Майданські Гори - Гурби - Мости - Святе - Мощаниця - Обгів. Тим часом появилися большевицькі військові з'єднання теж з другої сторони, в наслідок чого повстанські відділи в Гурбенських лісах опинилися в "мішку".