В ніч з 23-24 квітня 1944 р. пробувало командування окружених частин УПА зробити прорив на зади ворога, та це виявилось неможливим і треба було приймати бій.
Опис головного бою під Гурбами знаходимо в журналі Крайового Осередку Пропаганди ОУН "На зміну", ч. 8. за липень 1950 р.:
"В год. 3-тій 24. квітня наші відділи почали займати становища, копати окопи, вкопувати гармати. Курінь Сторчана зайняв північно-східній відтинок оборони Мости - Будки - Хнівка - Гурби, на якому сподівалися найбільшого удару. Відтинок Гурби - Майдан зайняв відділ к-ра Мамая. Відтинок Обгін - Мощаниця - Свято зайняв відділ к-ра Докса. Відтинок, що лучив Сторчана і Докса зайняв відділ к-ра Яструба з куреня Дика. Відділ к-ра Залізняка зайняв другу запасну лінію відтинка Сторчана.
Крім цих відділів в лісі були ще курені Довбенка і Бувалого, що відпочивали після вчорашніх боїв, сотні Андрія Ванька, а також чота Чорногори. Ці відділи розміщено в західніх частинах лісу для зв'язку між відділами Докса і Мамая.
В лісі зібралася велика кількість свіжо зголошених до УПА мужчин, а також населення довколишніх сіл, яке прибуло сюди шукати захисту від большевиків. Всіх свіжозголошених, цивільне населення і табори вислано в глиб лісу.
О год. 4-ій большевики почали обстрілювати відтинок Сторчана з гармат і мінометів. По кількахвилиннім барабаннім вогні артпідготови вони кинулись до атаки.
Повстанці на становищах мовчали. Міцно стиснувши у руках зброю, вони всю свою увагу зосередили на ворогові, який з диким криком зблизився вже на 150-200 метрів.
Вогонь! - скомандував к-р Сторчан.
Заклекотіли повстанчі кулемети, несучи смерть ворогам: затахкали міномети, загреміли наші чотири гармати, проріджуючи ворожі лави відсколками заліза і вогнем. Большевики не видержали повстанського обстрілу. Вони панічно втекли. Та мало кому з них пощастило вирватися зпід влучних повстанських куль. Між іншими згинув тут один большевицький полковник, герой фінського фронту.
Після короткої перерви большевики при допомозі танків повели другу атаку, - вже на всіх відтинках повстанчої оборони. Відділ к-ра Яструба не видержав шаленого тиску ворога і відступив. За ним відступив відділ Залізняка і таким чином курінь Сторчана попав в оточення. Большевики почали безперервно атакувати оточений курінь. Але всі ці атаки повстанці відбили і перейшли в протинаступ. Три сотні, забравши гармати, прорвалися з большевицького оточення, а біля 60 повстанців з к-ром Сторчаном большевики окружили.
Розгорілась страшна, нерівна боротьба між 60-ти повстанцями та безчисленними бандами большевиків. Геройсько боронились повстанці до год. 11-ої. Врешті не стало набоїв. Хто не згинув від ворожої кулі, той останнім набоєм стрілявся сам. Ніхто не здавався живим. Всі згинули по-геройськи. Згинули тут: к-р Сторчан, сотенний Вулка, заступник сотенного Ігор, чотовий Хмеленко, чотовий Корнієць і інші.
За цей час поставлено другу оборонну лінію. На південний відтинок перекинуто відділ Андрія Шума, який зайняв Гурбенську гору і по-геройськи держав її до вечора. Аж вечором большевикам вдалося при допомозі танків викинути Андрія Шума із становища на горі. Інші відтинки скріплено куренями Довбенка і Бувалого.
Завзятий бій на всіх відтинках тривав до ночі. Всі большевицькі атаки з намаганням знищити наші відділи заломились об геройську повстанчу оборону.
Під прикриттям ночі, звівши кілька стрічних боїв з большевицькими заставами, наші відділи вирвались з ворожого оточення.
В боях під Гурбами згинуло 80 повстанців, в тому 60 безсмертних сторчанівців. Большевицькі втрати начислюються понад 800 вбитими і багато ранених".
Біля сто ранених бійців УПА та понад 200 ще не озброєних новозголошених до УПА, які попали в большевицький полон, большевики в варварський спосіб закатували на смерть.
Та на цьому наступ большевиків на відділи УПА не закінчився. Вже чергового дня, 25. 4. 1944 р. частина відділів, що прорвалися з окруження під Гурбами попадає в бій з переслідуючими большевиками, в якому впав командир куреня Мамай, родом з Полтавщини, відомий з побідних боїв з німецьким окупантом та з большевицькими партизанськими загонами на східніх, осередніх та північних українських землях.
Вирвавшись з кітла гурбенських лісів частина відділів УПА відступила на Сурожські ліси, а головні сили взяли напрям на Полісся. У Бущі прийшло знов до великого бою з сильними большевицькими заставами, в якому повстанським відділам вдалось розбити большевиків і вийти на шосу Рівне-Київ.
29. квітня приходить знов до великого бою б. села Залізниця на Крем'янеччині, який коштував большевикам 240 бійців вбитими. Тоді ж в бою біля с. Березина загинув популярний командир УПА Буревій, уродженець Вінниччини.
Два тижні пізніше, 13. травня 1944 в бою в с. Кордишеві на Остріжчині загинув командир Кропива, начальник штабу групи УПА-Південь, член Краєвого Проводу ОУН, відомий з боїв проти гітлерівських і сталінських окупантів.
Важких ударів довелось зазнати й південній частині УПА-Південь. В великому бою з большевиками в Кам'янець-Подільщині на початку червня 1944 р. загинув з великою кількістю повстанців курінний к-р Довбуш, герой Кам'янець-Подільщини і Вінниччини, а в бою на Вінниччині 10. червня 1944 р. загинув геройською смертю командир групи УПА-Південь полк. Батько (Омелян Грабець).
Двомісячні великі бої частин УПА-Південь, в яких большевики наступали цілими дивізіями з усіми родами зброї до важких гармат, танків і літаків включно, забрали надзвичайно багато жертв. Втрати в людях повстанських відділів були так великі, що Головне Командування рішило розформувати УПА-південь, включаючи уцілілі частини УПА-Південь до УПА-Захід, а в деяких випадках до УПА-Північ. На Житомирщині, Вінниччині й Кам'янець-Подільщині залишилось лиш кілька окремих відділів у лісистих околицях, як от Холодний Яр, Турчинецький та Сатанівський ліси тощо.
Трагічна доля групи УПА-Південь заставила Головне Командування УПА змінити тактику переходу фронтів. Показалось, що великі бої з Червоною Армією, силами кількох чи кільканадцяти куренів, забирають надто багато жертв. Тому літом 1944 р. всі частини, УПА дістають наказ розчленуватись на відділи не більше як по дві сотні і перейти в Карпати, або в більші масиви лісів, а в районах менших лісів розчленуватися на чоти, а то й рої.
Ця тактика виправдала себе вповні. Не стрічаючи на свому шляху великих скупчень повстанських сил, Червона Армія не входила звичайно в бої з малими відділами, бо для неї, в погоні за втікаючими масами німецьких військ, було важним забезпечити собі шляхи перемаршу й постачання. Завдяки цьому, наприклад в районі Коломия-Косів-Надвірна аж до весни 1945 р. проіснувала т. зв. упівська республіка, де повстанських з'єднань ніхто не чіпав.
В бої з, арміями попали після цього лише сотні "Вовки", сотня Громового і сотня Голуба з Військової Округи "Буг" УПА-Захід в південній Холмщині, коли фронт нагло рушився і надзвичайно скорим темпом пересунувся на південний захід. Згадані сотні попали наприкінці липня 1944 р. біля с. Набруж в бій з німцями, втративши в ньому понад 50 бійців вбитими, а чергового дня сотня Громового попала знов біля с. Щип'ятин у бій з большевиками і втратила понад 30 вбитими. Решта частин УПА-Захід, як теж УПА-Північ проходили фронти розчленовано, виминаючи зудари з арміями.
Зміна тактики дозволила групам УПА-Захід та УПА-Північ перейти фронти та продістатися в большевицьке запілля без більших втрат. А в запіллі повстанські сили стрінулись в бою вже не з Червоною Армією, а з властивим органом большевицького поневолювання - спецвідцілами МВД-МГБ.
Особливий характер мали прифронтові дії та перехід через фронти південних частин УПА-Захід. Цю особливість зумовила з одної сторони - велика пригожість терену для партизанських дій (Карпатські гори з масивами лісів), і з другої - гнучкість фронтів на цьому відтинку.