До українського населення поставились большевицькі партизани від самого початку ворожо, трактуючи його як самостійників-націоналістів, які поборюють большевизм та СССР. Впадаючи до українських сіл большевицькі партизани грабували, бешкетували та вбивали свідоміших селян.
Опорою для большевицьких партизан на Поліссю й Волині стали - польські колоністи.
Здавалось би, що боротьба польського народу в час другої світової війни повинна була скеруватись проти німців та проти большевиків, які в вересні 1939 р. спільно зліквідували існування польської держави. На польських теренах так воно, можливо, й було. Але не на українських теренах, окупованих колись Польщею. Тут польські колоністи повели боротьбу всіми засобами проти місцевого українського населення; коляборуючи в тому відверто з німцями, зокрема з німецьким гештапом, та з большевиками. Поляки пляново розділили між собою ролі: одна їх частина як"фольксдойчі'" вислуговувалась німцям, працюючи в німецькій окупацїйній адміністрації, в політичних відділах "шуцманшафтах" головно ж як завідувачі згадуваних "лігеншафтів", а другі творили тайні гуртки "пляцуфкі" нібито для боротьби проти німців, а в дійсності для ліквідування в співпраці з большевиками українського самостійницького руху. Таким способом наносили поляки дошкульні удари українському населенню з двох сторін: члени "пляцуфкі", місцеві польські колоністи, знали українське населення і тому бували особливо небезпечними стаючи до диспозиції червоних банд як інформатори й провідники в винищуванні українського свідомішого елементу; а знов же польські "фольксдойчі" негайно спрямовували німецькі відплатні акції за діяльність большевицьких партизан проти українського населення. Міцніші "пляцуфкі" зорганізували поляки в місцевостях: Іванова Долина, Степанська Гута, Пшебраже, Засмики, Антонівка. Деякі "пляцуфкі", не зриваючи фактичної співпраці з большевицькими партизанами, співпрацювали одночасно з німцями, які радо давали їм зброю вірючи, що вона буде вжита проти червоних партизан. Вдійсності ж поляки використовували одержану від німців зброю на те, щоб переводити бандитські напади на українські села. В висліді такого стану багато українських осель було знищено большевицькими партизанами та польськими боївками з "пляцувок", весь дорібок селянина був пограбований, а багато старших людей, жінок і дітей було помордованих червоними та червонобілими бандитами. Інші знов оселі стрічала така сама доля з рук німців, яких насилали на українських селян польські "фольксдойчі".
В органі українського підпілля "Ідея і Чин" з 1943 р. пишеться про це:
"Згадати тут треба ще про поставу польського елементу на Північно-3ахідніх Землях. Він насамперед ішов на зустріч сталінській партизанці, даючи їй допомогу інформаціями, харчами, приміщенням і активною співдією. Це довело до конфлікту з автохтонним українським населенням. Тоді польський елемент почав оглядатися за новим опікуном і знайшов його у німцях, зєднуючи собі їх службою у "шуцманшафтах", творених німецьким окупантом для пацифікації українського населення. Ясна річ, що треба було протиставитись їм теж".
("Ідея і Чин", №5, 1943, ст. 5)
В такій ситуації провід українського підпілля признає слушність критичним заввагам про нереальність одночасного переходу до масового збройного спротиву на всіх теренах і дає краєвим проводам вільну руку в виборі форм боротьби відповідно до місцевої ситуації. А що на Поліссі, як видно з поданого з'ясування ситуації, потреба негайного переходу до збройної партизанки була найпекучішою, тому й повстає тут саме перший відділ Української Повстанської Армії.
В подібному положенні як Полісся була й сусідня Волинь. Тому й тут вже осінню 1942 р. повстає сотня Української Повстанської Армії під командою сотн. Довбешки-Коробки (правдиве назвисько Перегійняк, уродженець Волині, визначний член ОУН).
Характеристичним для тодішньої ситуації на Поліссю й Волині є факт, що перші місяці боротьби обох відділів УПА, Остапа й Коробки, присвячені повністю ударам по червоних партизанах та польських пляцуфках. Командир Остап став швидко відомим большевицьким партизанам та їхньому командуванні, придбавши собі в них своєю твердістю в боротьбі псевдо "Серьожа Садіст". І щойно відібравши большевицьким та польським бандам охоту до грабіжницьких гулянок по українських оселях, оба відділи скеровують свою боротьбу проти німецьких окупантів.
Перший бій з німцями звів відділ кр. Коробки 7 лютого 1943 р. У зв'язку з наступом сотні УПА на містечко Володимирець. (з огляду на те дехто, як от М.Лебідь у своїй праці "УПА" вважав сотню Коробки-Перегійняка першим відділом УПА). Де-далі, бої обох ві.дділів УПА з німцями починають переважати їх бої з большевицькими партизанами. В бою з німцями впали й оба перші командири УПА: кр. Остап загинув 10. березня 1943 р. в бою при наскоку на німецький магазин зброї й амуніції в Оржеві, а кр. Довбешка-Коробка впав 22 лютого 1943 р. в бою біля Висоцька.
Про перші місяці боїв УПА читаємо в бюлетені "Вісті" з фронту УПА" ч. 1. 1943 р.:
"7 лютого ц. р. відбувся наступ першої сотні УПА на м. Володимирець. Найкраще відзначився своїм особистим прикладом очайдушності, командир сотні - Довбешка-Коробка. Дім, що в ньому жили козаки, здобуто, шуцмапів роззброєно. Здобуто 20 крісів, 65 коців, амуніцію і інші речі. З сторони ворога впало 7 людей, включно з командантом жандармерії. З нашої сторони 1 вбитий і 2 ранених.
20 лютого сотня УПА зробила напад на большевицькі бараки в лісі, біля села Заморочене, де знаходився постійний осідок червоних партизан. В однім наступі вбито 15 партизан, спалено 3 бараки, забрано багато майна, як коні, харчі, шкіра, мануфактура, і т. д. З нашої сторони втрат не було. Другий наступ переведено в околиці с. Озерська. Під час наступу на бараки большевицькі партизани, втікаючи, залишили навіть свій архів, який забрано. Три бараки спалено, майно забрано. З нашої сторони втрат не було жодних.
22 лютого ц. р. під час по стою біля Висоцька, німці з баталіонцями заатакували відділ УПА. Противника начисляли біля 200 душ. Відділ дав рішучий спротив. Після приїзду допомоги німцям в числі 350 людей, відділ відступив у ліс. Повстанці відступали нерадо, хотіли продовжувати бій. З ворожої сторони впало 20 людей. З нашої сторони впав оден повстанець, і командир відділу - сміливий Коробка.
З 6 на 7 березня ц. р. в ночі в околицях с. Богуші, зроблено засідку на большевицьких партизанів. 65 повстанців розбили дощенту в такій самій кількості большевицький відділ. Це була частина Медведєва. З зізнань полонених большевиків, по ворожій стороні було 16 вбитих і 8 ранених. Наші втрати: 2 вбитих 4 ранених. Від большевиків здобуто певну кількість зброї та воєнного матеріялу.
8 березня ц. р. відділ УПА на постою в Богушах заскочили большевики. Дано їм рішучий опір і в боєвому ладі відділ відступив в ліс. Рішучий бій повстанців, так червоних перелякав, що ті панічно втікли за Случ і говорили: "більше до Богуш не підемо".
В половині березня ц. р. біля с. Корчин відділ УПА наскочив на добре узброєну групу німців, що верталася з м. Деражна, де пограбувала населения. Бій тривав 3 години. Здобуто один важкий кулемет "максім", одну "фінку", кілька крісів і більшу кількість амуніції. З ворожої сторони впало 16 людей і кілька ранених. З нашої сторони впало 2.
З 10 на 11 березня ц. р. невеликий відділ УПА напав на фабрику в с. Оржеві, де знаходилася більша кількість - амуніції і зброя. Напад вдався. З ворожої сторони згинуло коло 60 людей, частина з того погоріла в забудованнях. З нашої сгорони впало 4, в тому командир перших відділів УПА - Остап (Сергій Качинський), що особисто керував боєм.