Все те коротко зводилося до одного: киньте зброю, припиніть усякий спротив, спокійно наповняйте дальше тюрми і концтабори, давайте себе вистрілювати, йдіть на кагоржні роботи в німецьиі шахти та до німецьких фабрик під англійські бомби. Одним словом - займайте "відповідне місце", призначене українському народові в "Новій Европі".
Весь цей терор по суті не був для українського народу нічим новим. Те саме діялося й дотепер, тільки в іншій формі. Коли вчора арештований пропадав безслідно, тихо закатований в тюрмі, - то сьогодні, щоб залякати населення, стріляли його прилюдно в середмісті. Коли ще вчора молодь, наловлену під час облав, завантажували до заквітчаних поїздів у дорогу на каторгу в супроводі орхестри і на глум виголошувано до цих "добровольців" гучні промови з подяками, то сьогодні в приступі скаженої люті, щиро відкривано правдиві перспективи, що ждали цих каторжників.
Ніякі ворожі заходи не могпи спинити стихійного українського руху, ніщо не могло роз'єднати народніх мас з їхніми збройними відділами, ніщо не могло приневолити нарід зрезигнувати зі збройної самооборони та боротьби.
Повстанський відділ, заатакований в Коломийщині, по кількох днях успішно відв'язався від ворога. Акція проти нього скінчилася. Його розділено на два менші відділи. Один запишився в Коломийщині, другий в десятиденному марші (16-26.ХІ.) перейшов до Чорного Лісу під Станиславовом.
Повстанські сили в горах замітно послабли. Відділи Тернопіпьської та Львівської областей по закінченні вишколу в горах відійшли на свої терени, щоб там стати зав'язком нових сил. На місці залишилися тільки відділи гірських областей.
Молоді збройні частини Української Народньої Самооборони (таку офіційну назву мали галицькі повстанські відділи до часу влучення їх в УПА, до кінця 1943 р.) стояли напередодні своєї першої зими.
Активність ворожої розвідки та концентрація сил по всіх осередках Підкарпаття вказували на те, що ворог плянує дальші акції в горах проти УНС. Своїми ударами під час прикрої непогоди на порозі зими, наїздник хотів до решти зламати спротив Українського народу. Положення було незвичайно критичне. Рішено прийняти бій і за всяку ціну його видержати. На ворожий наступ не прийшлося довго ждати. Перший ворожий удар був спрямований на Чорний Ліс під Станиславовом. Вранці 27.ХІ. великими силами, при співучасти летунства, наступали німці з Майдану, Пасічі й Завою, і коло год. 12-ої тісним перстнем замкнули табори повстанських відділів. Почався нерівний бій. Велика ворожа перевага не залякала нікого. Старшини і стрільці були свідомі, що тут вирішиться важне питання. Ворог, який скочив до наступу із самопевністю, мав уже в перших хвилинах важкі втрати та зрозумів, що перед ним твердий противник. В повстанські руки попала радіовисильня, чим значно утруднено ворогові правильний зв'язок у лісовій гущавині. Цю шансу використано вповні. Обороняючись з усіх боків, відділи перейшли до сильних протинаступів на двох точках, щоб вирізати та зліквідувати частину ворожого перстеня. По кількох годинах важких змагань, у рукопашних боях, осягнено намічену мету. Майже одночасно в двох місцях проломано ворожий перстень. Поданий у ворожих лавах знак до відступу викликав у них панічну втечу. Доля загроженого відтинка була вирішена. Темна, листопадова ніч, яка скоро залягла над густим лісом, стала на перешкоді правильному переслідуванню ворога, що втікав.
Перший удар цього зимового наступу покінчився для ворога втратою понад 60 вбитими. Власні жертви обмежувалися до 4 вбитих і 11 ранених. Крім радіовисильні здобуто зброю і муніцію.
По селах, що з острахом ждали висліду цього великого бою, лискавкою рознеслася вістка про розгром ворожих сил. Радістю наповнялися їхні серця на вид ворога, що панічно втікав підводами, наповненими вбитими і раненими. Повна посвяти опіка над раненими старшинами і стрільцями була черговим доказом нерозривности вузлів, що лучили нарід з повстанцями.
Ворожий наступ послідовно продовжувався. Черговий удар був спрямований на Самбірщину. В перших днях грудня німці силою двох полків заатакували невеликий повстанський відділ коло села Недільна. Та й цим разом ворогові не пощастило. У важкому цілоденному бою 4.ХІІ., при власних втратах 34 вбитими, криваво зламано ворожий наступ. У майже бєзнадійному положенні повстанців одна чота сміливим маневром прорвалася незамітно на ворожі зади і несподіваним наступом завдала ворогові рішальний удар. На полі нараховано понад 160 вбитих німців.
Концентруючи всі свої сили, що ними диспонував тоді ворог на Підкарпатті, він у днях 11 і 12 (грудня 1943 р.) розпочав великий наступ на третій повстанський відділ в Долинщині. Першого дня, кинувши до окружального маневру великі сили, ворог замикав перстень довкола чотирокутника між селами: Кропивник - Кальна - Слобода Болехівська - Липа - Мізунь. З уваги на некорисне положення цього чотирокутника відділ пересунено кілька кілометрів на південь та скріплено його сили, приєднавши до нього другий менший відділ, що стояв на межах Скільщини. Цай маневр виконано зручно, на кілька годин перед затісненням ворожого перстеня. Нове положення утруднювало ворогові окружения повстанських сил та приневолювало його йти до бою чоловим наступом. Вигідне запілля повстанців, високі лісисті гори, що тягнулися кількадесять кілометрів у глибину, відібрало противникові охоту до дальшої акції. Наступного дня ворог задовольнився спаленням таборів відділів на окруженому чотирокутникові, та ніччю незамітно відступив.
Велика збройна акція проти Української Народньої Самооборони, акція, що мала завдання на порозі зими цілковито зліквідувати зародок повстанської сили в Карпатах, натрапила на рішучий спротив так збройних відділів, як і народніх мас, і у висліді принесла ворогові велику невдачу.
Дати 27.ХІ. та 4.ХІІ.1943 є для західньо-українських повстанських відділів, зокрема для відділів карпатського простору, історичними датами великої ваги. Молоді, слабі ще збройні частини українського народу рішилися в цих днях сміло виступати проти жорстокої дійсности та в одвертих, повних героїзму боях дати відповідь "бути чи не бути". Розгромлюючи ворога, вони не тільки заломили його офензиву проти себе, але у великій мірі відвернули мариво терору, яке грізно зависло над українським народом.
У висліді цієї великої перемоги повстанські відділи сходять частинно з гір та розташовуються по селах Підкарпаття. Вони дають почин до творення великих тривких "республік" УПА, та до пізньої весни вдержують т. зв. "Зимову республіку" в галицькому районі між Дністром і Лімницею. Розпорошені по селах Долинщини, Калущини, Станиславівщини та Коломийщини вони вишколюють нові курені, що в недалекому майбутньому мали сповнити великі завдання".
(До зброї", ч. 7-8, ст. 17-18.)
Першою боєвою акцією УНС-УПА був наскок в липні 1943 р. на карний табор в Святославі біля Сколього, в якому гештапо держало українську молодь, що відмовилась служити в "Бавдінсті", чи їхати на працю до Німеччини. Умовини побуту в цьому таборі були жахливі, типові для німецьких концтаборів смерти. Відділи УНС захопили табор, зліквідували гештапівську охорону та німецьку адміністрацію табору, а всіх в'язнів звільнено, перевозячи виснажених та покатованих на лікування до різних санітарних станиць УНС.
На окрему згадку заслуговує боротьба УНС з большевицькими партизанами.
Головним тереном дій червоних партизан, як ми вже згадували, було Полісся й Волинь. Помітною була їх діяльність теж на Наддніпрянщині. Найменш пригожою, а то й зовсім непригожою для діяльности червоної партизанки була Галичина. Та їх манили гірські масиви Карпат. Крім цього, большевицькому командуванні залежало на тому, щоб і тут викликати настрій непевности і страху перед ними. З цих мотивів весною 1943 р. з Лівобережжя вирушає кількатисячний загін большевицьких партизан під командуванням прославленого Колпака, який через Полісся, східнім краєм Волині, через Житомирщину і Кам'янець-Подільщину приходить в Тернопільську область Галичини і попри Бучач, Підгайці та Галич доходить пізнім літом 1943 р. до Карпат. В большевицькій літературі, виданій по закінченні другої світової війни, і сам Колпак і інші учасники його загону подають, що під час свого рейду в Карпати большевицькі партизани дуже часто підшивалися під УПА, надіваючи мазепинки з тризубами. (При тому інтересно відмітити, що всі вони твердять про приязнь і співпрацю УПА з німцями і в той же час описують, як то вони, маршуючи в мазепинках і з тризубами ховалися спішно, коли надходили німецькі частини. Так от, якщо б вони справді вірили в якусь приязнь УПА з німцями, то чого б їм тоді, замаскованим як відділ УПА, так критися перед своїми союзниками?). Командування УНС поставилось до большевицьких партизан так само, як поставилось до них вже перед тим командування та бійці УПА-Північ. В Карпати стягнено негайно більші відділи УНС і кинено їх проти загонів Колпака. Добре вишколені і дуже зручні в боях з регулярною німецькою армією, большевицькі партизани не всилі були встоятись в боротьбі з українськими повстанцями. Загони Колпака швидко розбито, а сам Колпак з горсткою недобитків утік скоро на схід.