Утім ці самі документи з московського видання повідомляють про те, що польські націоналістичні формування від початку 1940 р. розгорнули активну діяльність з підготовки збройного виступу, що був запланований на весну того ж року. З цією метою вони проводили роботу з накопичення зброї та набоїв до неї; збирали інформацію про місця розташування підрозділів Червоної армії та органів НКВС; складали списки з адресами на командуючий склад армії, працівників НКВС і радянсько-партійний актив з метою їхнього захоплення та знищення під час збройного повстання; готували на початок повстання або очікуваної ними війни між Німеччиною і СРСР здійснення диверсійних актів, головним чином, на об’єктах стратегічного значення, на залізничних вузлах та мостах. Окремі антирадянські організації чинили прямий опір військовим частинам Червоної армії і місцевим радянським органам збройними нападами на ці частини і будинки НКВС та здійсненням терористичних актів[50].
Поряд із відзначенням зробленого поляками варто підкреслити, що вже з другої половини 1940 р. діяльність їхнього військового підпілля в західних областях України, Білорусії і у Литві була фактично паралізована. Відновлення загальнопольської підпільної організації Союзу збройної боротьби (СЗБ) на цих територіях відбулося вже після їх захоплення Німеччиною, і від того часу діяльність поляків спрямовуватиметься проти гітлерівських окупантів. Як відомо, напад гітлерівської Німеччини на СРСР змінить ставлення радянського керівництва до Польської держави. У цьому контексті дуже важливою є інформація, подана у вступі до збірника московських документів, про кількість амністованих поляків на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 12 серпня 1941 р. Згідно з нею із в’язниць, таборів, місць ув’язнення і депортації була звільнена 389 041 особа — громадян Польщі, з яких — 200 828 поляків[51].
На відміну від київського видання 1998 р., цей збірник містить набагато більше «українських сюжетів». Причому в його матеріалах ідеться не стільки про боротьбу НКВС-НКДБ з ОУН, хоча є і така інформація, скільки про деякі аспекти становища цієї організації в Західній Україні, а також, що нас найбільше цікавить, про переговори діячів польського підпілля з окремими представниками західноукраїнської громадськості, зокрема з митрополитом А. Шептицьким[52].
Працівники радянських спецслужб отримували подібну інформацію від польських підпільників під час допитів або внаслідок перехоплення кур єрів, що везли ситуаційні донесення зі Львова до Варшави. Свідчення поляків показують, наскільки важливе місце в їхній конспіративній діяльності посідало «українське питання». Водночас звернемо увагу на те, що згідно з твердженнями самих польських підпільників напередодні нападу Німеччини на СРСР єдину серйозну антирадянську силу в Західній Україні становила лише ОУН.
У зв’язку з цим відзначимо, що нагальною потребою історичної науки та джерелознавства є підготовка збірників документів за участю архівістів як ФСБ РФ, так і СБ України, у яких ішлося б про боротьбу радянських спецслужб упродовж 1939–1941 рр. в Західній Україні саме проти оунівського підпілля[53]. На наш погляд, відсутність таких збірників викликана тим, що російська офіційна історіографія сьогодні вже погоджується оцінювати польське підпілля того періоду як таке, що проводило, насамперед, патріотичну діяльність на користь Польщі. Про оунівську конспірацію російські історики ще й досі згадують переважно в контексті колаборації народів СРСР з гітлерівцями у 1939–1945 роках[54]. Виняток можуть становити лише окремі праці[55].
Варто, як нам здається, з цього приводу підкреслити, що українські дослідники схильні нині називати колабораціонізмом лише таке добровільне співробітництво з німецькими окупантами, що прямо сприяло зміцненню встановленого ними режиму або було обумовлено особистою вигодою співпрацюючого[56].
Поряд з вищесказаним не можна не вважати великою заслугою російських дослідників публікацію величезного корпусу інших документів, що донедавна зберігалися в московських архівах (Державний архів РФ, Російський центр зберігання й вивчення документів новітньої історії та ін.) під грифом «Цілком таємно». Вони розкривають важливі механізми підкорення Радянським Союзом Польщі, дають певне уявлення, наприклад, про вербування серед членів польського підпілля радянської агентури та її використання, в тому числі в боротьбі проти ОУН і УПА, дають можливість проаналізувати масштаби і характер інтересів центрального апарату ВКП(б), ступінь його втручання у внутрішні справи Польщі[57].
50
Більше про це див.:
53
Спроба дослідження боротьби оперативно-чекістських груп НКВС проти українських і польських підпільних організацій в Західній Україні в 1939–1940 рр. на підставі документів ДА СБУ була здійснена автором в окремій статті. Див.:
54
56
57
НКВД и польское подполье 1944–1945. (По «особым папкам» И. В. Сталина.) / Отв. ред. А. Ф. Носкова. — М., 1994; СССР и Польша. 1941–1945. К истории военного союза: Документы и материалы. — М., 1994; СССР — Польша. Механизмы подчинения 1944–1949 гг.: Сб. документов / Под ред. Г. Бордюгова, А. Косеского, Г. Матвеева, А. Пачковского. — М., 1995; Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне: Сб. документов: В 2-х кн. — М., 1995 та ін.