Командувач 27-ї Дивізії став і одним з перших серед офіцерів АК заручником незрозумілої ситуації у відносинах між польським емігрантським і радянським урядами. Йому залишалося лише сподіватися на те, що у найближчий час ці відносини буде врегульовано, оскільки саме на це сподівалися також у Варшаві та Лондоні. У такому дусі була витримана і відповідь Головного коменданта АК генерала Бур-Коморовського від 27 березня на депешу підполковника Ківерського. 27-ма Дивізія повинна була мати характер відтвореного регулярного з’єднання Війська польського, виконувати військові завдання, визначені вищою польською державною владою, і підпорядковуватися винятково ГК АК. У відповіді Головнокомандувача АК було також зазначено, що слід сподіватися на врегулювання відносин між представниками вищої польської і радянської державної влади, а поки цього не сталося, у поляків є можливість «перевірити радянське командування щодо дотримання ним своїх заяв про справжнє бажання воювати проти німців спільно з польськими військами»[667].
Вивчення радянських офіційних документів різного характеру дає підстави вважати, що у командування Червоної армії не було та й не могло бути цього справжнього бажання співпрацювати з польською дивізією і їй подібними польськими військовими з’єднаннями. 27-ма Дивізія була для нього нерівноцінним партнером і у військовому плані взагалі могла бути проігнорована. Ставлення до поляків, що б вони не робили і як би не воювали з німцями, у радянських військових сформувалося ще до того, як вони вступили на територію Волині, і було однозначно негативним. Воно було не тільки продуктом комуністичної ідеологічної системи. Значною мірою саме польське військово-політичне керівництво своїми попередніми діями сформувало до себе таке ставлення.
Як, наприклад, могли розцінюватися в Москві заяви, що робилися в редакційній статті «Баланс чотирьохліття», вміщеній у 50-му номері від 17 листопада 1943 р. основного друкованого органу польського емігрантського уряду «Мишль Паньствова» («Державна думка»): «...У загальній війні проти Німеччини, Англії та Росії вимушені союзники переслідують цілком різні завдання. Борючись проти будь-чиєї гегемонії у Європі і навмисно затягуючи відкриття другого фронту, Англія розраховує на виснаження Німеччини та Росії. На цьому послабленні сил обох сторін ґрунтуються також польські плани повернення східних областей»[668].
Через місяць, 13 грудня 1943 р., у цій же газеті повідомлялося: «...Наприкінці війни не відступаючі з території Польщі німці вважатимуться головною політично-військовою проблемою, а наступаючі росіяни. І не проти німців ми повинні мобілізувати наші головні сили, а проти Росії... Німці, що будуть відступати перед лицем наступаючих російських військ, не повинні зустрічати перешкоди з польського боку. В умовах, створених евакуацією німців, не може бути, звичайно, мови ні про яке антинімецьке повстання; мова може йти лише про повстання антиросійське»[669]. Подібні за змістом висловлювання в офіційній польській пресі могли б скласти томи.
У 1943 р. одним з польських діячів Мацеєм Ораном було підготовлено брошуру під назвою «Агентура більшовизму під час Другої світової війни», яку рекомендувало Бюро інформації і пропаганди АК для ознайомлення з нею всього особового складу Армії Крайової. У розділі «Основи польської політики», наприклад, зазначалося таке: «...Польща має сьогодні не одного, а двох смертельних ворогів — гітлерівську Німеччину і більшовицьку Росію. Як домовленість між Німеччиною і Росією, так і рішуча перемога одного з наших ворогів у теперішній війні поховали б незалежність Польщі на дуже тривалий час. Тільки поразка обох противників може створити сприятливі умови для відновлення Польщі»[670].
Це були не лише слова. За ними стояли конкретні оперативні плани, докладно розроблені командуванням польського військово-політичного підпілля упродовж 1942–1943 років. Назвемо лише два з них — уже згадуваний план «Osłona» («Прикриття») і план під назвою «Бар’єр». Обидва плани передбачали кілька можливих варіантів розвитку взаємин з командуванням Червоної армії і радянським політичним керівництвом. У разі послаблення СРСР у війні з Німеччиною польська сторона була готова до активної протидії «радам». Якби перемога була на боці Москви, а Червона армія вступила на польські довоєнні землі, то тоді залишалося сподіватися на політичне врегулювання всіх пов’язаних з таким вступом проблем між представниками вищої польської і радянської державної влади. До часу врегулювання територіальної суперечки з Москвою АК мала залишатися у підпіллі[671].
668
ДАВО. Фонд документів партизанського руху. Выписки из обзора польской эмигрантской прессы, подготовленные для Украинского штаба партизанского движения. — Ф. П/597. — Оп. 1. — Спр. 68. — Арк. 36.