Унаслідок квітневих боїв і виходу з німецького оточення польська дивізія втратила приблизно 350 бійців, близько 160 було поранено, близько 170 потрапили у полон, близько 1600 осіб відбилися від основної частини дивізії і розпорошилися по всій території західної Волині. У полон потрапили також близько 90 осіб, більшість із них — тяжкопоранені з польового шпиталю, який 23 квітня в мосурських лісах захопили угорці[678].
Наприкінці квітня 1944 р. майже 3,5 тис. бійців дивізії розташувалися в шацьких лісах за р. Припять, у районі сіл Мельники — Одалейки. 3 травня дивізію очолив майор Штумберк-Рихтер. Майор Шатовський надалі залишився командувачем угруповання «Громада». Керівником штабу став капітан Клімовський.
Через складні умови, у яких опинилися солдати дивізії на території поліських боліт і лісів, брак продовольства, достатньої кількості одягу і взуття, постійні німецькі атаки, нарешті, через брак допомоги з боку радянських військ багато польських партизанів втратили віру у можливість і навіть сенс подальшої боротьби. Люди цілими групами дезертували. 12 травня відбулася реорганізація загонів дивізії. Певною мірою було змінено командний склад середньої ланки і скорочено особовий склад штабу. Цього ж дня бійці дивізії вдруге прийняли присягу на вірність батьківщині.
Починаючи від 20 травня 1944 р. гітлерівці перейшли у генеральний наступ на позиції польських партизанів, сконцентрованих на території шацьких лісів. Наступ вівся з чотирьох сторін — з районів Мельників, Шацька, Кропивників, Гути Ратненської і Заболоття. Німецьку піхоту підтримували артилерія й авіація. Польська дивізія потрапила в оточення вдруге. Серед її вояків було багато загиблих і тяжкопоранених.
У цій ситуації командування дивізії вирішило розділити її на три колони і кожна мала виходити з оточення самостійно у північно-східному напрямку до району Дивіна, де після зустрічі вони мали форсувати Прип’ять. Однак 22 травня майор Штумберк-Рихтер отримав від ГК АК радіоповідомлення, у якому містився наказ дивізії відійти за Буг. Колона капітана Жаняка (близько 600 бійців), яка в ніч з 26 на 27 травня форсувала Прип’ять і перейшла на радянський бік, наказ отримати не встигла. Під час переходу лінії фронту загинуло понад 120 осіб, близько 130 було поранено. Усіх, хто міг тримати зброю і прагнув воювати далі, було включено до складу І польської армії генерала Зигмунта Берлінга, створеної на території СРСР і яка перебувала під цілковитим контролем Москви. Доля капітана К. Жаняка залишилася невідомою[679].
Дві інші польські колони майора «Коваля» і майора «Жеготи» (близько 2,6 тис. осіб) у ніч з 9 на 10 червня перейшли через р. Буг на територію Люблінщини. Наприкінці червня до них приєднався останній польський загін поручника «Ястреба» (близько 360 осіб). Під час боїв на території Полісся і форсування р. Прип’ять з кінця квітня до 10 червня 1944 р. дивізія втратила близько 180 солдатів, близько 140 було поранено, близько 30 потрапило у німецький полон, близько 220 дезертували[680]. Подальша доля 27-ї польської партизанської дивізії вже пов’язана з участю в акції «Буря» на території Люблінського округу АК.
Підсумовуючи вищевикладене, ще раз наголосимо на гідному подиву факті створення поляками в останній період війни на Волині — території, де вони мали найменшу чисельність з усіх довоєнних земель, найпотужнішої бойової одиниці в Польському русі Опору. 27-ма Волинська піхотна дивізія АК провадила відкриту боротьбу з регулярними німецькими з’єднаннями і допомагала радянським військам у звільненні м. Ковеля та інших населених пунктів. Такі характер і масштаб боротьби з німцями на довоєнних східних територіях Польщі не були передбачені планами емігрантського уряду.
До цього командування дивізії змусили обставини: з одного боку, патріотичні переконання рядових бійців, з іншого — його прагнення до того, аби СРСР визнав АК за союзника Червоної армії, а також зважав на певні заслуги польських збройних формувань у визволенні території Волині. Це, на думку аківських зверхників, мало сприяти позитивному для польської сторони вирішенню питання повоєнного її статусу. Втім досягти подібної політичної мети для польського «пролондонського табору» на той час виявилося неможливо.
2. Участь польських військових формувань в акції «Буря» на території Львівського регіону
678
679
ЦДАГО України. Донесение 7-го отдела Главного Политического Управления РККА полковнику тов. Бурцеву о польських партизанах, перешедших через линию фронта на сторону Красной Армии. — Ф. 57. — Оп. 4. — Спр. 195. — С. 113–118.
680