Утім проблематика українсько-польського міжнаціонального конфлікту в роки війни досі залишається поза увагою офіційної російської історіографії. Принаймні остання не подає цей конфлікт як суперечку між українськими і польськими патріотичними збройними формуваннями за землі, на які мали підстави претендувати обидві сторони. Такий погляд на проблему можна пояснити лише тим, що боротьба за Західну Україну і Західну Білорусію в контексті тодішніх подій російськими істориками розглядається винятково під кутом зору московських інтересів та пріоритетів, тобто як «реванш за поразку у радянсько-польській війні 1919–1920 рр. і повернення втрачених у результаті зовнішньої агресії територій»[58].
Інше пояснення не зовсім уважному ставленню сучасних російських істориків ліберального напряму до висвітлення міжнаціональних відносин на окупованій території України в роки війни знаходимо в книзі авторства Олени Яковлєвої. Полемізуючи з багатьма з них і взявши за об’єкт критики передусім працю, видану 2002 р. в Москві, того ж таки ліберального російського дослідника Б. Соколова «Оккупация. Правды и мифы», О. Яковлєва зазначає: «Уж очень неблагодарная это тема: вопрос-то политкорректно осветить надо, да только как? Ладно, с Советами всё ясно, бандиты они и есть бандиты, а вот что с УПА и АК делать? ...нельзя не учитывать мнение собратьев с Украины, усилиями которых героям из УПА, типа Клыма Савура — того самого, что не только призывал, но и приказывал резать поляков, — уже устанавливают памятники как борцам за “вильну и самостийну Украину” ... да и уважаемых польських собратьев опять же не проигнорируешь, а они — вот незадача — трактуют Волынские события 1943 г. как геноцид и, вопреки не желающим каяться украинцам, твёрдо стоят на этой позиции»[59]. Залишимо без коментарів цей «публіцистичний випад» проти сучасних російських істориків дослідниці О. Яковлєвої, яка навряд чи є фаховим істориком.
Подібно до російської історіографії проблема приєднаних до СРСР у 1939 р. територій та міжнаціональних відносин на них у роки війни ще не стала надто актуальною також для білоруської історичної науки. Багаторічну блокаду навколо заборонених для дослідження тем і, зокрема, діяльності польського і білоруського, а іноді й українського антикомуністичних підпільних рухів у Західній Білорусії в роки Другої світової війни «прорвали» праці А. Литвина, А. Хацкевича, які спираються, насамперед, на документи Національного архіву Республіки Білорусь, Є. Семашко та деяких інших[60]. Новий фактологічний матеріал якісно заповнює прогалину, утворену радянською історіографією. Втім поки що зовсім не всі аспекти цієї проблематики знайшли відображення в роботах білоруських істориків.
Певне зацікавлення темою українсько-польського конфлікту в роки війни і міжетнічних взаємин у той період загалом виявляють в останнє десятиріччя англо-американські науковці. У працях В. Льотника, А. Вейнера, Т. Снайдера, Т. Піотровського, Ф. Зера й А. Сильяк цей конфлікт розцінюється не інакше як «етнічні чистки»[61]. Причому якщо, наприклад, Т. Снайдер зосереджує свою увагу на антиукраїнських акціях поляків 1943–1947 рр., Т. Піотровський наголошує на відповідальності за «етнічні чистки ОУН-УПА», то В. Льотник описує жахливу українсько-польську боротьбу по обидва боки р. Буг.
Характерною рисою подібних робіт стає інтерес їхніх авторів і до проблем інших народів, які стали в ті роки об’єктом терору, примусового переселення та депортацій; робиться також спроба проаналізувати роль у цьому процесі так званих шуцмансшафтів, тобто частин допоміжної німецької поліції, що формувалася з українців, поляків, білорусів, литовців та представників інших національностей. На особливу увагу в цьому контексті заслуговують праці М. Діна, Т. Піотровського, В. Міламеда, канадського історика Д. Марплса, голландського дослідника К. Беркгофа[62].
Не можна не згадати і про добре всім відому монографію Дж. Армстронга, вперше видану ще в 1955 році[63]. Американський учений присвятив українсько-польському протистоянню часів війни не так багато місця. Утім це чи не єдине класичне наукове дослідження на Заході, майже цілком присвячене проблематиці українського націоналізму в 1939–1945 рр., яке розкриває як загальні напрями його діяльності, так і підвалини взаємин з польським військово-політичним табором.
58
59
60
61
62