Від арешту цих людей врятувало лише те, що завдяки попередній домовленості з керівником місцевого радянського пар-тизанського загону військовим хірургом А. Кундіусом усі вони представилися в НКДБ як бійці українсько-польського золочівського партизанського угруповання. Радянський підпільно-диверсійний партизанський загін було створено в селі Сасів у листопаді 1941 р. Його діяльність поширювалася на Золочівський, Поморянський і Олеський райони Львівської області. Загін налічував близько 200 осіб, серед яких, крім українців і росіян, були також поляки. Організатором і керівником загону був член Комуністичної партії, офіцер Червоної армії А. Кундіус. 24 липня 1944 р. бійців включили до одного з підрозділів Червоної армії і загін припинив існування[703].
За свідченнями одного з бійців роти «Віхури» О. Строкоша Кундіус погодився допомогти аківцям і виступити командувачем об’єднаного українсько-польського партизанського угруповання, до складу якого нібито входив і загін поручника Липи, тому що боявся, аби ніхто з поляків не повідомив співробітникам НКДБ про його перебування в німецькому полоні. У перші дні війни 1941 р. неподалік від Перемишля офіцер Червоної армії Кундіус потрапив у німецький полон. Ймовірніше, що звідти він утік і надалі переховувався в околицях села Сасів. Як військовий хірург, Кундіус неодноразово надавав допомогу місцевим полякам. Був випадок, коли золочівське командування АК навіть попередило Кундіуса про те, що на його слід, як керівника місцевого радянського партизанського загону, вийшло гестапо, і деякий час він переховувався у поляків у селі Гута Верхобузька[704].
Цей епізод зайвий раз доводить, наскільки тісною в роки німецької окупації західноукраїнських земель була співпраця з радянськими партизанами не лише місцевих польських симпатиків комуністів, але й представників «пролондонських» військових угруповань. Утім не слід і перебільшувати значення такої співпраці, оскільки існує також чимало прикладів польсько-радянського партизанського протиборства. Так, наприклад, 25 липня 1944 р. польськими «народовцями» було вбито одного з організаторів і керівників львівської військової організації «Народна Гвардія» М. Березино[705].
Поручника Липу і бійців його угруповання, напевно, врятувало від арешту також посвідчення, видане йому свого часу командувачем радянського партизанського загону майором Гладіліним (можливо, командувачем одного з регулярних підрозділів Червоної армії). У березні 1944 р. «Віхура» за наказом коменданта округу встановив з ним контакт і передав усі наявні дані стосовно дислокації місцевих німецьких військових з’єднань, опрацьовані у Львові розвідвідділом Комендатури регіону[706].
Після допиту в НКДБ солдатів АК було звільнено. Усіх їх визнали учасниками радянського партизанського руху. Поручник Липа виїхав до Львова і там підготував для польського командування регіоном спеціальний рапорт про перебіг операції «Бужа» на підконтрольній йому території. За його наказом керівник одного з аківських загонів у селі Козаки О. Строкош («Алі») разом з А. Кундіусом виїхали до Житомира, щоб там ще раз відзвітувати про свою антинімецьку підпільно-диверсійну діяльність представникові Українського штабу партизанського руху й отримати посвідчення учасників партизанського руху радянського зразка. Після цього тих поляків, які знали російську мову, працевлаштували на керівні адміністративні посади, а з решти створили специфічне військове формування під назвою «винищувальний батальйон» для боротьби проти відділів УПА[707].
18 липня, за наказом місцевого коменданта капітана Ф. Гарволя («Дзірита»), бойові дії в рамках акції «Бужа» розпочали також бережанські загони АК. У Бережанському інспектораті діяла так звана 2-га рота 51-го піхотного полку АК під командуванням поручника З. Шинальського («Трика»). Рота налічувала близько 120 бійців. Однак, крім кількох незначних зіткнень з невеличкими групами відступаючого німецького війська, серйозних боїв рота не провела. Оточене радянськими військами, угруповання поручника Шинальського в Бережанах було роззброєне. Капітан Гарволь під час вступу до міста з’єднань Червоної армії встиг залишити його і виїхати до Львова. Поручника Шинальського неодноразово допитували в НКВС про його належність до АК, намагаючись схилити до співпраці з радянськими спецслужбами. Відомо, що пізніше поручникові вдалося якось звільнитися, виїхати до Львова і деякий час перебувати там у підпіллі, проводячи антирадянську діяльність. Більшість бійців його загону вступила до одного з «винищувальних батальйонів»[708].
703
ЦДАГО України. Справка о деятельности подпольно-диверсионного Золочевского партизанского отряда под командованием Л. Кундиуса за август 1944 г. — Ф. 57. — Оп. 4. — Спр. 235. — Арк. 18.
704
705
ЦДАГО України. Информационная справка о деятельности подпольно-диверсионной организации «Народная гвардия» на территории Львовской, Тернопольской и Ивано-Франковской областей за август 1944 г. — Ф. 57. — Оп. 4. — Спр. 235. — Арк. 14.
707
708