У Станіславівському окрузі під час літнього наступу радянських військ єдиними діючими осередками АК, або принаймні єдиними, про які збереглися хоча б якісь свідчення, виявилися польські бази самооборони, розташовані під Стриєм і Ходоровим. Наприкінці липня — на початку серпня 1944 р. радянські війська визволили цю територію. Весь особовий склад штабу округу перебував тоді у Львові, позбавлений будь-якого контакту з територіальними загонами. Як і у випадку з Тернопільським округом, не збереглося жодного звіту місцевого командування АК про перебіг операції «Бужа» на території Станіславівщини. Є всі підстави вважати, що цих звітів і не складалося, оскільки фактично бойових дій місцеві польські партизанські загони не вели. Свідчення окремих солдатів АК з баз самооборони, на жаль, не можуть бути достовірним джерелом з перебігу «акції Б.». У них подаються фантастичні відомості про відтворені на території Станіславівського округу АК батальйони і полки, командувачі яких — учорашні курсанти конспіративних шкіл підхорунжих — мають військові звання капітанів, майорів і навіть підполковників. Так, зокрема комендант Стрийського інспекторату АК поручник З. Пацак («Анджей») фігурує як капітан, а керівник польської бази самооборони в селах Луковець Журавський і Луковець Вишньовський підпоручник Є. Поляк («Лан») — як підполковник[709].
Наскільки великими були сформовані на території підокругу сили АК, повідомляв сам підпоручник Поляк, призначений комендантом Станіславівського округу капітаном В. Германом («Глобусом») на посаду командувача так званого 48-го піхотного полку. За його спогадами, напередодні вступу радянської військової частини до сіл Луковець Журавський і Луковець Вишньовський він сформував загін кількістю 60 осіб. Бійці загону переправилися через р. Дністер і об’єдналися з іншим загоном, сформованим у районі села Корчунек Дашавський. Створені таким чином «два полки» на чолі з поручником З. Пацаком налічували загалом близько 150 осіб. Однак і вони, як зазначалося вище, жодної диверсії або бою з відступаючими німецькими частинами в рамках акції «Бужа» на Станіславівщині не провели. Доля місцевих аківських загонів була подібною до тернопільських: після роззброєння з частини польських бійців створили «винищувальний батальйон», решта опинилася в армії генерала З. Берлінга[710].
Про деякі бої з німцями в околицях Борислава, Дрогобича і Самбора повідомлялося в серпневих звітах польського командування Львівським регіоном. Так, зокрема, в лісах біля Сам-бора бої з німцями вели партизанські загони на чолі з хорунжим А. Екертом («Погардою») і підхорунжим Ю. Дроздом («Тітом»). 26 липня після відступу німецьких військ самбірські загони зайняли місто. Командування над містом перейняв комендант Самбірського району підпоручник Я. Єндрахович («Промінь»). Незабаром, однак, німці повернулися, й аківці були змушені вступити з ними у боротьбу. Не отримавши підтримки з боку радянських підрозділів, вони залишили місто і повернулися у ліси. Під час боїв загинуло 74 партизани. Після загибелі підхорунжого Дрозда його загін розпався. Рештки іншого польського загону вирушили в напрямку м. Мостиська, де проходила концентрація відділів АК з метою створення так званого угруповання «Сян» на чолі з капітаном В. Шредзьким («Сулимою»). В серпні 1944 р. це угруповання чисельністю 250 бійців на шляху до Варшави було роззброєне радянськими військами[711].
15 липня 1944 р. в Регіоні № 3 АК з’явився останній документ із проведення акції «Бужа». Це була директива командувача Львівського округу і водночас так званої 5-ї піхотної дивізії підполковника Стефана Червінського («Стефана»). Директива передбачала проведення операції «Бужа» трьома етапами. На першому етапі, під час відступу з території округу німецьких військ, спеціально дібрані диверсійні групи у районах, де переважало українське населення, проводили диверсії з метою знищення транспортних засобів противника. Директивою заборонялася організація диверсійних акцій у самому Львові і в 10-кілометровій смузі навколо міста.
На другому етапі польські партизанські загони нападали на ар’єргардні, тилові німецькі військові частини, що залишали територію округу. Бої у Львові слід було проводити лише у разі застосування відступаючими німецькими загонами репресій проти польського населення міста. Можливі виступи українських формувань у місті мали бути знешкоджені у зародку завдяки захопленню поляками найважливіших об’єктів, оточенню українських сил та їх негайному знищенню. Щоб запобігти спробам допомогти українським військовим формуванням у Львові, які могли робитися ззовні, місто щільно заблоковували польськими партизанськими загонами та осередками самооборони. Аківці зайняли також усі місця у Львові, які могли бути використані українськими партизанами для посадки та відльоту літаків. У разі неможливості утримати у своїх руках усе місто польські війська, зосереджені у Львові і у найближчих сільських місцевостях, концентрувалися в західній частині міста та боронили його за всяку ціну.
709
Польський дослідник Г. Мазур у праці «Покуття в роки Другої світової війни» стверджує, що на території Станіславівського округу великі військові з’єднання АК були таки створені. Див.:
710
711