Певне уявлення про характер діяльності аківців у самому Львові протягом 22–27 липня може дати польська підпільна преса, нечисленні примірники якої збереглися в основному в приватних архівах. Тож процитуємо уривок із підпільного друкованого органу львівських ендеків «Слово польське» за 27 липня 1944 р.: «...У перший день радянського наступу, тобто в суботу ранком (22 липня. — І. І.), більшовики опанували вулиці Зелену і Кохановського аж по євангельську школу (ці вулиці вели до центру міста. — І. І.). Протягом усієї суботи і в неділю ранком за ці вулиці тривали запеклі бої. У середині дня бої розпочалися також на площах Бернардинського і Бандурського та біля будинку театру. В цей час загони АК відтиснули німців з районів Пашеки і Личаків (східна частина міста. У понеділок ранком більшовицькі загони... захопили Цитадель, Політехніку (центр міста. — І. І.) і підійшли до центрального вокзалу (західна частина міста. — І. І.)... У вівторок німці розпочали наступ із площі Бернардинського, намагаючись прорватися на Стрийську вулицю. Однак опівдні вони були зупинені. Німці залишили також костьол кармелітів (у цих боях брали участь солдати АК центральної дільниці міста на чолі з капітаном Шидоровичем («Бураком»). У середу бої тривали в північно-західній частині міста. Більшовицькі загони за підтримки відділів АК опанували центральний вокзал, ліквідували опір з боку німців у церкві Святого Юра (в цьому місці публікації йдеться також про опір, який чинили радянським військам українські формування — І. І.), в будинку Університету, а також у парку Костюшко. Водночас було знищено німецький загін, що знаходився в бернардинському костьолі, і захоплено Високий Замок... У німецьких руках залишаються казарми Бема, вулиця Янівська, гетто і Левандівка. Натомість більшовики захопили цвинтар і янівські пагорби. На остаточну ліквідацію німецького опору слід очікувати щохвилини...»[721].
До цього опису додамо, що в середу, 26 липня, у місто увійшли танкові частини генерала Д. Лелюшенка, які поклали край цьому опору. Напевно, не вся інформація, що містилася в тогочасній польській підпільній пресі, була цілком правдоподібною. Однак факт захоплення аківськими загонами Політехнічного інституту, Головпоштамту, Ратуші, деяких інших будинків та об’єктів міста, після чого вони були увінчані поряд з радянськими і польськими державними прапорами, підтверджується фотознімками з тих часів, які збереглися у приватних колекціях[722].
Уже в перший день боїв у Львові командування АК зав’язало контакт з радянськими офіцерами. На час переговорів з радянською стороною комендант регіону полковник В. Філіпковський отримав право представлятися бригадним генералом. 25 липня він і виступаючий як начальник штабу майор Г. Погоський були запрошені до штабу 1-го Українського фронту, представники якого щойно прибули у Львів. Про зміст радянсько-польских переговорів, що тривали протягом кількох днів, поки йшли бої у місті, до недавнього часу було відомо лише зі звітів і спогадів учасників з боку АК. Причому в них не зазначалися справжні прізвища, посади, повноваження представників радянського командування, з якими довелося в липневі дні 1944 р. зустрічатися у Львові полковникові Філіпковському та його підлеглим[723].
У розпорядженні українських дослідників є документ від 29 липня 1944 р. за підписами М. Хрущова і Д. Мануїльського, адресований зі Львова Сталіну, який висвітлює зміст цих зустрічей і, що найголовніше, — дає зрозуміти позиції обох сторін щодо обговорюваних проблем[724].
Проведення зустрічей з командуванням АК для з’ясування ставлення її офіцерів до Червоної армії і Польської армії генерала З. Берлінга, сформованої на території СРСР, було доручено начальникові Політуправління 1-го Українського фронту С. Шатілову. Шатілов неодноразово зустрічався з полковником Філіпковським, представляючись начальником львівського гарнізону генералом Івановим. За версією, викладеною в цьому документі, вже під час першої зустрічі Філіпковський поставив питання про те, щоб йому дозволили з усіма загонами організовано і зі зброєю вступити в армію З. Берлінга[725].
Відзначимо, що висунення подібної пропозиції командувачем львівських загонів АК було порушенням присяги, яку давали всі аківці на вірність польському емігрантському урядові. Але Шатілов відмовив. Він заявив, що спочатку поляки мусять здати всю зброю військовому коменданту міста, а вже потім на підставі мобілізації військовозобов’язані могли б бути відправлені до Польської армії в СРСР. Після цього Філіпковський звернувся з проханням передати його клопотання командувачу 1-го Українського фронту маршалу І. Конєву, аби той його прийняв і вислухав з цього питання. Філіпковський вказував, що нібито був випадок, коли загони АК, зустрівши війська генерала армії І. Черняховського, отримали від останнього дозвіл організовано вступити, зберігаючи зброю, в армію Берлінга. У документі не повідомляється про те, де проходила перша розмова між Філіпковським і Шатіловим. Його автори тільки підкреслюють, що не вважали за можливе запрошувати поляків до штабу фронту[726].
721
723
CAW. Zespól akt oddziału VI Sztabu Głównego Naczelnego Wodza. Relacje mjr. «Walerego» — szefa II oddziału obszaru Lwowskiego za 1946 r. — Sygn. 415. — K. 17–21.
724
ЦДАГО України. Докладная записка Сталину И. В. о переговорах с командованием Армии Крайовой во Львове от 29.VII.1944 г. — Ф. 1. — Оп. 23. — Спр. 703. — Арк. 23–29.