Таким чином, проведена Армією Крайовою на західноукраїнських землях так звана акція «Бужа», незважаючи на величезні організаційні зусилля її командування і понесені під час німецької окупації людські втрати, не дала полякам очікуваних політичних результатів. Польську сторону, звичайно, можна звинуватити у значній невідповідності між її організаційними зусиллями з підготовки до антинімецької боротьби та реальними результатами цієї боротьби.
Утім годі було сподіватися на те, що навіть за умов більш активної боротьби загонів АК проти німців у Східній Галичині і визволення власними силами, скажімо, м. Львова, як цього вимагала інструкція з Лондона, польська сторона могла розраховувати на прихильніше до неї ставлення з боку Москви в питанні врегулювання територіального спору. Скоріше за все, це могло призвести лише до прямого збройного зіткнення між формуваннями AK і частинами Червоної армії, наслідки якого не важко було передбачити.
Отже, з визволенням Червоною армією у липні — серпні 1944 р. Західної України майже цілком все вказувало на те, що Волинь і Східна Галичина можуть виявитися для поляків назавжди втраченою територією. Однак війна тривала. Попереду ще було Варшавське повстання, наступ західних союзників Польщі у Європі, а тому надію на повернення «східних кресів» поляки не втрачали.
3. Припинення організованої боротьби поляків за західноукраїнські землі
У наукових працях польських дослідників з історії діяльності формувань Армії Крайової на західноукраїнських землях у роки Другої світової війни завершення цієї діяльності, як правило, пов’язується з арештами органами НКВС-НКДБ її солдатів під час здійснення останніми операції «Бужа». Справді, не викликає сумніву той факт, що з визволенням Червоною армією у липні — серпні 1944 р. майже всієї Західної України основні сили польського підпілля тут були знищені. Проте відомо, що масові арешти змусили багатьох членів АК знову повернутися до конспірації і продовжувати свою діяльність навіть після того, як 19 січня 1945 р. останнім командувачем АК генералом Л. Окулицьким було видано наказ про її розформування.
Є всі підстави вважати, що на землях, які відійшли до УРСР, окремі підпільні структури АК або вже її наступниці — нової організації «Не» («Незалежність») — діяли до кінця 1945 р. І навіть у 1946 р. на захід від р. Сян існував екстериторіальний Львівський округ організації «ВіН» («Вільність і незалежність»)[736].
Арешти діячів польського підпілля в Західній Україні і поразка Варшавського повстання в жовтні 1944 р. не ознаменували завершення діяльності АК, а стали її наступним, хоча і останнім, рубежем. В умовах швидкого наступу Червоної армії змінюється характер, напрями, масштаб цієї діяльності. Не змінюється лише її кінцева мета. З вересня 1944 р. підпільна мережа АК на західноукраїнських землях поступово відновлюється. Особливо цей процес активізується у зв’язку з репатріацією поляків з України й українців з Польщі, що проходила відповідно до підписаної 9 вересня 1944 р. угоди між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення.
Характерним для військово-політичних планів організації «Не» як правонаступниці АК було традиційне відстоювання польських претензій на західноукраїнські землі і сподівання на можливість війни між Англією і Америкою, з одного боку, та Радянським Союзом, з іншого. Командування польським підпіллям чомусь було впевнене в тому, що під тиском західних союзників Москва рано чи пізно, але погодиться на східні кордони Польщі від 1939 р. У цьому разі, на його переконання, ставало неминучим зіткнення з українцями, тому вкрай необхідно було запобігти виїзду поляків з Волині і Східної Галичини.
У польській історіографії діяльності АК цього періоду, зокрема її протидії переселенсько-депортаційній акції, присвячено не так уже й багато сторінок[737]. Це пояснюється браком відповідної джерельної бази, оскільки архів Львівського регіону організації «Не», а пізніше «ВіН», знищено, а спогади учасників тих подій дуже мізерні.
Певне уявлення про діяльність АК у 1944–1945 рр. у Західній Україні і ставлення аківського підпілля до переселення поляків та українців дають документи і матеріали київських архівів, зокрема Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України) та Державного архіву Служби безпеки України (ДА СБУ). На їх підставі можна виділити кілька основних напрямів цієї діяльності:
1. Виготовлення і розповсюдження листівок та газет, спрямованих проти заходів радянської влади.
736
Armia Krajowa. Rozwój organizacyjny. — Warszawa, 1996. — S. 465; Коли вже була завершена робота над книгою, з’явився черговий шостий том спільного українсько-польського видання документів з архівів спеціальних служб, що присвячений операції «Сейм» 1944–1946 рр., метою якої була остаточна ліквідація органами НКВС-НКДБ польського підпілля у західних областях України. Вміщені у виданні джерела дають підстави пов’язувати фінальну фазу цієї операції з 1946 роком. Див.: Операція «Сейм» 1944–1946. — Т. 6. — Варшава — К., 2007.
737
Див. напр.: