Можливо, тільки на завершальному етапі війни, коли для українського і польського незалежницьких рухів стало цілком очевидним, що їхні зусилля в остаточному підсумку не вплинуть на вирішення питання про майбутню державну належність спірних теренів, постали певні можливості для створення спільного фронту боротьби. Проте було вже пізно. До того ж над українцями і поляками тяжіли минулі кривди й образи, що накопичувалися впродовж декількох століть. На превеликий жаль, провідні польські політичні сили так і не відмовилися від претензій на західноукраїнські землі і не змогли побачити в західних українцях рівноправного партнера. Зміни настали значно пізніше.
Оцінюючи зусилля формувань АК з підготовки та проведення на західноукраїнських землях антинімецької повстанської акції «Бужа», яка водночас мала й антирадянський політичний підтекст, відзначимо таке. Гідний подиву факт створення поляками на території, де вони мали найменшу чисельність з усіх довоєнних земель, найпотужнішої бойової одиниці в польському русі Опору — так званої 27-ї Волинської піхотної дивізії АК.
Утворення дивізії стало для Головної комендатури АК у Варшаві, а тим більше для польського вищого військово-політичного керівництва в Лондоні певною мірою несподіваною подією. Інструкції емігрантського уряду, видані до осені 1943 р. для польського підпілля на окупованій території, не передбачали навіть того, що воно має себе якось виявити у разі вступу на довоєнну територію Польщі радянських військ.
Наказ ГК (Головна Комендатура) АК про здійснення акції «Буря» від 20 листопада 1943 р., на відміну від попередніх урядових інструкцій, передбачив вихід з підпілля аківських загонів, які мали взяти участь у боротьбі з ар’єргардами відступаючої німецької армії. Але і в цьому разі наказ ГК АК обмежував кількість сил, які мали вийти з підпілля. Ті загони, що мали залишитися законспірованими, аби уникнути роззброєння радянськими військами, формально розформовувалися.
ГК АК змінила інструкції уряду з двох основних причин. По-перше, вона вважала, що утримати в конспірації широко розбудовану військову організацію в умовах «більшовицької окупації» буде неможливо. По-друге, на думку командування, поляки мали б кращий вигляд в очах радянського керівництва, західних союзників та всієї міжнародної громадськості, якби самі взяли активну участь у визволенні власної території. ГК АК вважала, що у такому разі всім їм і, передусім, Москві важко було б не рахуватися з активною участю поляків у боротьбі проти німців, а також із тими жертвами, яких вони зазнали б під час цієї боротьби.
Командування Волинського округу АК спочатку і пішло цим шляхом, зокрема видало 7 січня 1944 р. наказ про вихід з підпілля комендантів гарнізонів і підпорядкованих їм загонів, до складу яких входили люди старшого віку. З підпілля мали вийти лише загони так званої Військової служби охорони повстання, відділи самооборони та Державного корпусу безпеки. Крім військових, деконспірація поширювалася також на представників польської цивільної адміністрації (солтисів, війтів, старост).
Метою виходу з підпілля названих сил було прагнення випередити українців у справі організації влади після залишення території Волині німецькими військами, а також демонстрація «стану польської присутності» на волинській землі перед Червоною армією. На переконання місцевого командування АК, від моменту вступу радянських військ на довоєнну територію Речі Посполитої вони мусили користуватися послугами вже сформованих тут польських органів влади.
Проте незабаром, а саме 15 січня 1944 р., командування Волинського округу АК видало наказ про мобілізацію осіб кількох призовних віків та вихід їх «у поле» (в тому числі конспіративних і партизанських загонів) з метою концентрації сил округу в західній частині Волині. Надалі на основі цих сил мало постати регулярне військове з’єднання, яке дорівнювало б корпусу в складі відтвореного Війська польського. Фактично командування округу вирішило здійснити масову мобілізацію всіх тих поляків, які могли тримати зброю. Вона мала дати близько 9 тисяч солдатів.
На території Ковельського районного інспекторату АК таку масову мобілізацію й було проведено. Мобілізація охопила навіть ті сили, які до того часу охороняли польську цивільну людність від нападів відділів УПА, через що між місцевими керівниками АК і Делегатури емігрантського уряду виник конфлікт. Саме цей конфлікт став однією з головних причин заміни командувача Волинського округу АК. Провести подібну масову мобілізацію в інших районних інспекторатах і, передусім, у східній частині Волинського округу полякам не дав можливості лише швидкий наступ радянських військ, роззброєння і включення до складу армії генерала Берлінга місцевих членів баз самооборони, діячів конспіративних осередків та бійців партизанських загонів.