З приводу останнього твердження Р. Дрозда про те, що польські комуністи у своїх діях не керувалися помстою за Волинь, варто, однак, зауважити таке. Інший відомий польський дослідник українського походження, що заклав солідну документальну основу під вивчення цієї проблематики, Євген Місило у вступі до збірки документів «Акція “Вісла”» підкреслює, що, на його погляд, антилюдяний характер переселень українців у 1945–1947 рр., безсумнівно, мав зв’язок із спрямуванням до акції дивізій, сформованих з поляків, які походили із Західної України, зокрема з Волині. На підтвердження цієї думки він, наприклад, цитує рапорт комісії Генштабу Війська Польського від 30 січня 1946 р. у справі зловживань, допущених 3-тьою Поморською дивізією піхоти: «Окремо варто згадати про акти мордувань українців. Ті, хто їх здійснює, керуються почуттям помсти»[94].
На цей, до речі, аспект українсько-польського конфлікту тих часів звертають увагу і деякі українські історики. Наприклад, Я. Дашкевич дотримується такої думки: «Слід відверто сказати правду, що це був акт (акція «Вісла». — І. І.) помсти за велику волинсько-галицьку програну війну. Акт помсти, що виявився у застосуванні принципу збірної відповідальності до цивільного населення лише тому, що воно було українським, а не до безпосередніх винуватців». І далі: «Правда, тут треба внести певну поправку на ментальність. Не лише помста за Волинь і Галичину, але й за те, що український народ був нечемний, підступний і невдячний»[95].
Останню групу праць польської історіографії, яку слід згадати, становлять збірники документів та коментарі упорядників до них, що були видані у післявоєнний період емігрантськими полоністичними дослідницькими установами, зокрема Інститутом історії ім. ген. Сікорського та Центром дослідження польського підпілля (Studium Polski Podziemnej) у Лондоні[96]. Вони містять чимало інформації стосовно діяльності як АК, так і українських збройних формувань у 1942–1945 рр. на землях спільного проживання українців і поляків.
Видавництво «Культура», що при польському Літературному інституті в Парижі, регулярно видає квартальних «Історичні зошити» («Zeszyty Historyczne»), де систематично публікуються статті з українсько-польської проблематики часів війни[97].
Таким чином, навіть за наявності вагомого внеску української і зарубіжної історіографії в наукову розробку вищезазначеної теми переконані, що вона потребує подальших досліджень з використанням додаткового документального матеріалу, нових методологічних підходів, нетрадиційної постановки та розгляду проблем українсько-польських взаємин у роки Другої світової війни і зокрема тих аспектів цих взаємин, що пов’язані зі збройним протистоянням.
Розділ II
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ
У будь-якому конфлікті між націями ніколи не буває так, щоб негідники були по одному боці, а герої по іншому.
(З книги російського історика Г. В. Вернадського «Монголи і Русь». — Тверь, 1996.)
Джерельну базу пропонованого дослідження становить широке коло документальних матеріалів з українських та польських архівів, значна частина яких публікуються вперше.
Величезна кількість архівних джерел, що висвітлюють побудову організаційно-територіальної структури і діяльність Армії Крайової на західноукраїнських землях за часів німецької окупації, зберігається в Архіві нових актів у Варшаві (Archiwum Akt Nowych — AAN)[98] і архіві Військового історичного інституту в Рембертові (Wojskowy Instytut Historyczny — WIH)[99].
Зокрема, звіти волинського і львівського командування АК, рапорти політичних представників (делегатів) польського емігрантського уряду за 1942–1944 рр. знайомлять із завданнями та масштабом дій місцевих аківських підпільних структур з підготовки до всезагального антигітлерівського повстання в Польщі, яке мало вибухнути наприкінці війни на центральних етнічних польських землях, а також із планами щодо можливого протистояння радянським військам у разі їх просування в західному напрямку. Їхній зміст переконує в тому, що саме останні завдання були головними в діяльності цих структур, а створення, наприклад, на Волині баз самооборони і проаківських партизанських загонів, на відміну від їхньої появи в Генеральній губернії, радше стало вимушеним заходом та значною мірою реакцією на дії УПА.
95
96
Polskie Siły Zbrojne w drugiej wojnie światowej. — T. 3. Armia Krajowa. — Londyn, 1950; Armia Krajowa w dokumentach 1939–1945. — T. 1–6. — Londyn, 1970–1989.
97
Серед них особливо варто відзначити статтю Б. Бердиховської, яка подає детальну бібліографію найважливіших публікацій з означеної теми. Див.:
98
Archiwum Akt Nowych (AAN). Oddział VI w Warszawie. Zespól Lwowski Oddział Polskiego Komitetu Opiekuńczego. — Sygn. 46; Zespól Stronnictwo Ludowe. — Sygn. 200; Zespól Bataliony Chłopskie. — Sygn. 201; Zespól Delegatura Rządu RP na Kraj. — Sygn. 202; Zespól Armia Krajowa. — Sygn. 203; Zespól Narodowe Siły Zbrojne. — Sygn. 207; Zespól Materiały okupanta. — Sygn. 214.
99
Materiały i Dokumenty Archiwumu Wojskowego Instytutu Historycznego (MiD WIH) w Rembertowie. Zespól Armia Krajowa. Komenda Główna. — Sygn. III/21; Zespól Armia Krajowa. Komenda Obszaru Lwów. — Sygn. III/33; Zespól Armia Krajowa. Relacje i wspomnienia. Referaty, recenzje, opracowania. — Sygn. III/49–50; Zespól Polskie ludowe formacje partyzanckie powstałe na terenie Związku Radzieckiego. Relacje i wspomnienia. — Sygn. III/51–52; Zespól Bataliony Chłopskie. Dokumenty. Relacje i wspomnienia. Referaty, recenzje, opracowania. — Sygn. III/56–58; Zespól Narodowe Siły Zbrojne. Dokumenty. — Sygn. III/71; Zespól Delegatura Rządu Londyńskiego. — Sygn. III/100; Zespól Wolność i Niezawisłość. Dokumenty. — Sygn. III/113; Zespól UPA. Dokumentacja. — Sygn. III/122.