Слід гадати, що подібні за характером статті в українській пресі спричинили численні скарги з боку поляків, з якими вони неодноразово зверталися до німецької окупаційної адміністрації. Тільки цим можна пояснити ту обставину, що наприкінці серпня німці заборонили видання «Українських щоденних вістей». Замість них почала виходити німецька газета українською мовою «Львівські вісті», яка вже не порушувала основних засад німецької пропагандистської політики.
Упродовж липня 1941 р. німці інтернували всіх членів створеного бандерівцями у Львові уряду на чолі з Я. Стецьком. 1 серпня вони створили з трьох довоєнних польських східних воєводств — Львівського, Станіславівського і Тернопільського — дистрикт «Галичина», остаточно перекресливши надії ОУН на можливість відновлення на цій території Української держави. Згідно з розпорядженням губернатора Г. Франка дистрикт від листопада 1941 р. вже вважався складовою Генерального губернаторства і жодним чином не відокремлювався від решти його території.
Натомість Волинь було включено до рейхскомісаріату «Україна» на чолі з Е. Кохом і відділено від ГГ кордоном, що пильно охоронявся німцями. Ці події не могли не вплинути на ставлення українських націоналістів як до німців, так і до поляків.
10 серпня 1941 р. між членом ліквідованого німцями українського уряду адвокатом Володимиром Горбовим та одним із представників польського підпілля у Львові відбулася перша офіційна розмова щодо майбутнього українсько-польських взаємин. На запитання поляка про те, чи не збираються українці, з огляду на останні події, переглянути своє ставлення до німців, В. Горбовий відповів: «Українська громадськість буде надалі послідовно підтримувати німців». Далі В. Горбовий підкреслив: «Навіть якщо після зайняття території Радянської України останні застосують проти українського незалежницького руху репресії, а він опиниться в Дахау, то й там виступатиме за союз українців з німцями». На його думку, випадки неприязні до німців і розчарування ними траплятимуться, проте обов’язок провідників ОУН полягає в тому, щоб впливати на суспільство, аби уникнути ворожих щодо німців виступів.
Незважаючи на останні події, В. Горбовий був задоволений перебігом військових дій на фронті. З перемогою Німеччини він пов’язував позитивні зміни у вирішенні українського питання, оскільки ця перемога мала послабити двох найближчих ворогів України — Польщу і Росію. Адвокат був переконаний у тому, що майбутнє обов’язково принесе українцям незалежну і об’єднану Українську державу.
На чергове запитання польського діяча про те, чи не спровокують дії українців щодо об’єднання різних територій в одну державу конфлікт не лише з Польщею і Росією, а й з Румунією і Угорщиною, В. Горбовий відповів так: «Ужгород і Чернівці мають для українців другорядне значення, натомість Львів і Галичина — це символи відродження українства». Тому, як уважав український представник, якщо у майбутньому доведеться вирішувати питання про входження цих земель до складу України з поляками, то останні психологічно цілком готові до того, щоб урегулювати його мирним шляхом. Отже, на думку В. Горбового, на українців і поляків чекало повторення подій 1918–1919 рр. З приводу останнього запитання про те, якими будуть дії українців, якщо Німеччина програє війну, член українського уряду зазначив, що українська громада у Сполучених Штатах докладає певних зусиль для налагодження стосунків з «альянтами»[197].
Чергова офіційна розмова між членом ОУН(Б), цього разу українським політичним письменником і експертом у радянських справах доктором Борисом Левицьким, і представниками польського підпілля відбулася в жовтні 1941 р. у Варшаві. Український діяч охоче погодився на переговори щодо опрацювання спільних засад у проведенні антинімецької політики. Він визнав, що бандерівці болісно сприймають факт «стовідсоткової співпраці з німцями українських офіційних осіб, оскільки розуміють, що нова Європа будуватиметься за англо-американськими, а не за німецькими рецептами».
Левицький не схвалював ворожої налаштованості переважної більшості української людності щодо поляків. Однак і від останніх він вимагав, аби вони припинили антиукраїнські випади. Крім того, представник ОУН(Б) наполягав на тому, щоб під час усіх наступних українсько-польських переговорів обидві сторони виходили з положення, що обов’язково має постати незалежна Україна. При цьому територіальні суперечки, на його думку, могли бути врегульовані після закінчення війни[198].