Значний інтерес представляють документальні збірники і окремі масиви документів, опубліковані останніми роками, які прямо або опосередковано торкаються теми пропонованого дослідження і містять матеріали західноукраїнських державних архівів, зокрема Львова і Рівного, а також російських і польських архівних установ[14]. Вони доповнюють картину встановлення в Західній Україні радянського тоталітарного режиму, демонструють механізм діяльності репресивно-каральної системи, зокрема у боротьбі проти українського і польського національно-визвольних рухів, а також висвітлюють окремі аспекти протиборства останніх.
Цікавим науково-популярним виданням, розрахованим на широке коло читачів, слід уважати працю тернопільських дослідників О. Гайдая, Б. Хаварівського, В. Ханаса[15], у якій подані маловідомі факти протистояння Армії Крайової і УПА на території Тернопільської області. Заслугою авторів є те, що вони вперше ввели в науковий обіг матеріали фонду АК колишнього Тернопільського обкому Компартії України.
На увагу заслуговують також окремі розділи праці іншого тернопільського дослідника С. Ткачова[16], який, використовуючи раніше маловідомі архівні матеріали Державного архіву Тернопільської області (ДАТО), відтворює панораму дій формувань ОУН і УПА проти польського населення та участі поляків у винищувальних загонах на Тернопіллі у 1944–1945 роках.
Проблематика українсько-польського конфлікту в роки війни знайшла відображення в окремому розділі праці А. Русначенко, присвяченої національно-визвольним рухам в Україні, Білорусії та прибалтійських країнах. На думку автора, за конфлікт на Волині українська сторона несе, як сильніша, більшу відповідальність, хоча А. Русначенко і зауважує, що українці вели боротьбу на своїй землі, тоді як у Закерзонні сильнішими були поляки, тому основний тягар відповідальності за різанину і цілковита провина за депортацію населення в цьому регіоні лягає на останніх[17].
«Українське питання» в дипломатичній історії Другої світової війни розглядає в «Нарисах з історії дипломатії України» київський дослідник П. Лещенко. На його погляд, вступ у вересні 1939 р. на західноукраїнські землі Червоної армії з подальшою їх радянізацією призвів до встановлення тут такого самого жорстокого сталінського режиму, що і в усьому СРСР. Проте автор підкреслює, що саме тоді вперше за багато століть більшість українських земель опинились у межах однієї держави[18].
Спільними зусиллями науковців зі Львова та української діаспори у США було підготовлено велику працю про трагічні події кінця червня 1941 р. в Західній Україні, коли відступаючими частинами НКВС у багатьох місцевих в’язницях було знищено величезну кількість фактично ні в чому не винних людей, як українців, так і поляків[19].
Деяких аспектів українсько-польської проблематики торкаються у своїх працях науковці Інституту історії України НАН України О. Буцько[20], С. Кульчицький[21], В. Репринцев[22], М. Коваль[23], О. Лисенко[24], О. Рубльов[25] та ін. Перший автор, демонструючи добре знання предмета досліджень, розмірковує, наприклад, над тим, якою мірою наявність українського і польського збройного підпілля, а також їхня боротьба з радянською владою і між собою спричинили переселенські акції 1944–1947 років. С. Кульчицький акцентує увагу на питанні легітимності входження західноукраїнських земель до УРСР і СРСР та наголошує на потребі ретельного комплексного дослідження проблеми встановлення післявоєнних кордонів, зокрема українсько-польського. Тут відзначимо, що спроба такого дослідження була зроблена львівським істориком І. Козловським[26]. На суперечливості та болісності процесу інтегрування Західної України в радянську систему в 1939 р. наголосили у своїй праці О. Рубльов і Ю. Черченко.
Утім найбільшою заслугою колективу Інституту історії України НАН України у розробці тематики українсько-польських взаємин періоду Другої світової війни стало створення робочої групи на чолі із заступником директора цього інституту, доктором історичних наук, професором С. В. Кульчицьким з метою підготовки фахового висновку для Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Науковці академічного закладу склали кістяк групи. До неї увійшли також спеціалісти з інших інститутів НАН України, Національного інституту стратегічних досліджень, Державного комітету архівів, Національного університету ім. Тараса Шевченка, Служби безпеки України. Упродовж восьми років (1998–2005) робоча група випустила у світ три десятки наукових праць, найвагомішими серед яких, на наш погляд, є праці І. Патриляка, А. Кентія, В. Дзьобака, Г. Касьянова, С. Кокіна, С. Кульчицького, О. Лисенка, Ю. Шаповала та інших[27].
14
Депортації. Західні землі України кінця 30-х — початку 50-х років. Документи, матеріали, спогади. У 3-х томах / Під ред. Ю. Сливки. — Л., 1996–1999; Літопис УПА. Нова серія. Т. 2. Волинь і Полісся: УПА та запілля 1943–1944. — К., — Торонто, 1999;
15
17
20
21
22
23
24
25
27
Див.: Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси. / Відп. ред. С. В. Кульчицький. — К., 2005; Див. також: Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. — К., 2005.