Проблема періодизації фольклору залишається до цього часу дискусійною. Існують різні, часто протилежні думки щодо поділу історії розвитку і побутування фольклору на певні періоди. Ця невизначеність і неоднозначність зумовлена передусім складністю історичного шляху, який пройшов український народ. Виходячи із складності і неоднозначності історії України, зважаючи на усний характер побутування фольклору, практично неможливо здійснити загальноприйнятну хронологічну його періодизацію.
Та, незважаючи на це, важко не помітити, що різним епохам чи періодам властиві різні форми, вияви, риси, жанри усної народної творчості. Це зумовлено передусім неоднаковими історичними та економічними умовами: різним рівнем національної свідомості, її світоглядного ядра, а також різними потребами часу. Так, наприклад, у часи воєн та національно-визвольних змагань переважали жанри героїчного епосу (думи, історичні пісні), центральними персонажами легенд та переказів ставали історичні особи (Хмельницький, Богун, Сагайдачний та ін.), ліричне начало творчості відходило на другий план. І навпаки, у періоди миру чи перемир'я домінувала побутова лірика (пісні, балади), в епосі переважали морально-етичні теми, а не героїчні. Так одні жанри змінювались іншими (деякі зовсім втрачали свою актуальність, а деякі за певний час відроджувалися з новою силою). Отже, періодично відбувалися зміни в тематиці, проблематиці, в образній символіці, художньо-виражальних засобах. Це однаковою мірою стосується розвитку усної народної творчості усіх народів, які мають прадавні корені на певній території. Пройшовши Ряд періодів своєї історії, ця творчість увібрала в себе риси усіх епох розвитку нації. І це знаходить своє відображення не лише в структурі жанрів, тематиці чи проблематиці творів, художньо-образній структурі та символіці текстів, а навіть на рівні підсвідомості.
Подана нижче періодизація усної народної творчості є умовною, але не безпідставною, бо спирається на періодизацію історії України.
Основні періоди українського фольклору. Процес зародження і розвитку українського фольклору поділяється на дві великі епохи. Перша — доісторична (міфологічна). Вона обіймає час, про який, окрім археологічних знахідок, матеріальних предметних доказів, не існує жодних писемних свідчень. Друга — історична — тобто епоха, події якої зафіксовані в писемних джерелах. Ці епохи ще називають дохристиянською та християнською і поділяють на періоди, кожному з яких властиві свої умови життя, культурно-історичні особливості, а відтак — специфічні форми зародження і функціонування фольклорних форм, своя система жанрів усної народної творчості.
Міфологічна епоха — це час, у який виникли перші явища усної народної творчості, коли первісні уявлення і вірування оформились у більш окреслену систему культів. Важко навіть приблизно вказати початок цього періоду. Історики стверджують, що на території України існували древні поселення уже в часи палеоліту та мезоліту (кам'яного віку). Саме на той час припадають знайдені при розкопках давні поховання в с. Лука Врублівецька на Дністрі та на території сучасного Києва. Тоді територія України була одним з трьох центрів Європи — центром так званої оріньякської культури, що дала перші зразки художньої творчості, які невідривно пов'язані з уявленнями людей про світ і про своє місце в ньому. Ця епоха залишила давні рисунки на стінах печер, пов'язані з мисливськими культами, оскільки основним заняттям людей тоді було полювання. Крім зображень фігур тварин, зустрічаються й зображення мисливців у масках, які здійснювали магічні танці, певні ритуали.
Таким чином, першим періодом, в який зародилися початкові форми фольклору, є палеоліт. У зв'язку з основним видом діяльності — мисливством — тоді склалася рання стадія культу і магія полювання, що в загальному виражались у драматично-танцювальних формах (ритмічні рухи, жести, звуки).
Другим періодом є мезоліт чи кам'яний вік. Це час, коли камінь починає використовуватися для виготовлення знарядь праці, в першу чергу для потреб мисливства. У той період, крім полювання, люди починали займатися рибальством, прирученням тварин, вважаючи їх священними. На тій стадії розвитку суспільства з'явилась перша відносно оформлена система культів тварин, рослин, природних стихій, а також різноманітні форми поклоніння предметам (камінням, кісткам, іншим частинам тварин, яким надавали магічного значення). Тоді ж зародилися первісні ритуали, пов'язані з культовою діяльністю людей. Можливо, і виник культ вшанування вогню як необхідної умови існування людей.