- Тут була друга лінія оборони Києва, - сказав Богдан, старший син Андрія, котрий приєднався до нас, ставши у цій поїздці нашим гідом.
Богдан працював фотографом в одній із європейських агенцій новин. Він мотався по всій Україні, бачив цю війну “на власні очі”, у багатьох іпостасях, добре знав хроніку наступу та поразки московитів під Києвом.
- Але сюди, до другої лінії оборони, вони не дійшли. Вони зупинилися в Бучі, Ірпені та Гостомелі. Далі йти вони не змогли, бо не мали ні пального, ні боєприпасів, ані їжі.
Ми проминали населені пункти, і тепер я все частіше бачив зруйновані житла.
- А ось тут уже точилися бої, сюди вже діставала рашистська арта. Ось цей міст наші зруйнували самі, підірвали його, аби запобігти просуванню на Київ ворожої бронетехніки.
Ми зупинилися недалечко від мосту, перекинутого через ріку Ірпінь. Обидва краї його із двох берегів були цілими, бетонні перекриття там збереглися, але посередині зяяла діра. Нині там, у кар’єрі, працювали підіймальні крани та бульдозери, відновлюючи міст. Річка Ірпінь у цьому місці була “направлена” великими трубами у спеціально виритих траншеях.
- Скільки знадобиться часу, аби відновити цей міст? - запитав я.
- Не день, і не два. Але вже багато зроблено, частину вже відбудовано. До речі, тут під накриттям цього мосту містяни ховалися від бомбардувань. Ви, напевно, бачили світлину, де під зруйнованим мостом стоять сотні людей і перелякано дивляться вгору?
- Так, звісно, бачив.
Справді, навесні ота фотографія тривалий час не сходила зі стрічок новин світових агенцій. Але мені тоді було не зовсім зрозуміло, яким чином і навіщо під отим зруйнованим мостом опинилися аж сотні людей! Тепер усе стало очевидним, — українські війська, що відступали, підірвали той міст посередині, аби не дати змоги ворожій бронетехніці перетнути річку Ірпінь. Та бомбардування і ракетні обстріли продовжувалися, тому містяни, рятуючись від них, ховалися під бетонним перекриттям, що вціліло. Тобто, все має свою логіку, на війні теж є своя логіка порятунку та виживання, не завжди зрозуміла випадковому спостерігачу або ж глядачу світлин.
- Всі мости через Ірпінь були висаджені в повітря, що зупинило просування москалів і допомогло нашим підготуватися до оборони. Час тоді йшов на дні, іноді навіть на лічені години, - сказав Богдан.
Я звернув увагу, що для нього, молодого 27-річного чоловіка, щодо суті цієї війни все було гранично ясно і чітко поділено: були “наші”, і були “москалі”. Свої та чужі. Друзі та вороги. Ми та вони. Питання тільки: хто кого?
- Проте одне село на правому березі Ірпеню їм все таки вдалося захопити. Вони зуміли перебратися через річку та увійшли до села Мощун. Тут було спекотно. Зараз ви побачите, що від цього села залишилось.
Розбитою дорогою ми в’їхали в село. Андрій скинув швидкість, аби авто не так сильно підкидало на вибоїнах та прорвах. Тут не було жодної вцілілої хати. Одні були пошкоджені наполовину, в інших були зірвані дахи та верхня частина, а більшість просто були зруйновані вщент. То там, то тут чорніли обгорілі кам’яні скелети, без дахів, без вікон та дверей. Я намагався знайти хоча-б один вцілілий будинок, але безрезультатно. Всюди, замість парканів, на придорожніх стовпах було порозвішувано великі шматú понівеченого металіччя, також продірявлені кулями і осколками снарядів. Невідомо, де люди підбирали ті шматú бляхи, щоби використати її для парканів.
Але мене вразило, що в деяких місцях на руїнах, то тут, то там, я бачив чоловіків із електропилками, чув глухий стукіт молотків та кувалд і чиїсь оклики, — хтось там, за огорожею, до когось звертався. Тобто, сюди вже повернулися деякі мешканці та почали відновлювати свої будинки та господарства. Тут, на місці повної тотальної розрухи?!
- Не уявляю собі, невже це колись вдасться відновити?
- Все можливе, все відновлюється. Відновимо, - запевнила мене Люда, зі заднього сидіння авто.
- А що трапилося із місцевими? Де вони зараз?
- Зрозуміло, де. Поїхали, хто куди зміг, - хто до Києва чи в інші області, якщо було до кого й були гроші, деякі за кордон як біженці, - відповів Богдан. Я пам’ятаю, коли наші відбили це село, і я приїхав фотографувати сюди, тут ще валялися трупи ординців. Труп одного орка, ось там, біля повороту, гризла якась біснувата брудна свиня. Видовище було в сам раз! Поїхали далі? Тепер у Гостомель?
Ми розвернулися, обережно виїхали зі села, і наше авто помчало трасою.
На узбіччі дороги, біля лісу, стояло троє розбитих бронемашин і танк.