- Нещасні хлопчики, вони були голодними, - іронізував Андрій. - А ось навіщо вони прострелили мій лептоп, не збагну я, - Андрій взяв зі стола лептоп, прострілений наскрізь у центрі двома кулями.
- Ти собі не уявляєш, який тут після них стояв сморід! Скільки би я тут не мила, не відшкрябувала після них, все надаремно, не можу тобі передати! Цього літа ми мало що встигли, лише прибрали трохи і засклили розбиті вікна. Наступного року нам доведеться лагодити і стелі, бачиш, як вони продірявлені кулями, і стіни, потріскані від вибухів, все доведеться відновлювати, відбудувати ґанок, заново викласти доріжки, винести звідти все, що про них нагадує — як диван, так і розбиті стільці. І знову все вкотре перемити!
- Так, буде мені робота цієї весни, - посміхнувся Андрій.
- Андрійку, а що робити? Треба ж все привести до ладу.
- А я хіба сперечаюся? Я просто констатую факт, - відповів Андрій.
Ми вийшли з дому, збираючись їхати назад.
- Ось там валявся труп москаля, - несподівано повідомила Люда, показуючи рукою на місце в саду біля паркану.
- Серйозно?
- Та так. Знаєш, як те трапилося? Коли в Бучі точилися бої, їхня бронетехніка поперла дорогою, що неподалік від нашого будинку. Але до того наші встигли той шлях пристріляти. Кацапи увійшли всім гуртом, і наша арта їх тут же й накрила. Ти, напевно, бачив ту знамениту знимку, де на дорозі в Бучу стоїть розбита колона бронетехніки орків?
- Так, звісно ж, пам’ятаю, ту знимку. Щоправда, на ній мені не все було зрозуміло: як так могло трапитись, аби на одній короткій ділянці дороги в невеличкому підліску стояла аж ціла дюжина понівечених танків та бетеерів. Тепер тільки все більш-менш ясно, - відповів я.
- А ось і закінчення тієї історії. Коли наша артилерія їх накрила, боєприпаси всередині їхніх танків та бетеерів вибухнули, і військових, що сиділи там всередині, порозкидало в різні боки. Деякі з них розлетілися на шматки, туди ноги, туди руки, а до нас на ділянку залетів цілий москіт. Впав ось тут попід парканом. Ми тоді були в Києві, а наш сусід залишався у Бучі. То він мені дзвонить і каже: “Людо, у вас у садку труп москаля валяється. Просто, аби ти знала”. Та ясно ж, думаю. І що мені було робити? Як його винести? Сусіда просити про таке незручно. Довелось почекати. Коли наші їх із Бучі вибили, ми з Андрієм приїхали сюди, зателефонували Теробороні, і труп забрали. Ось так.
Прихопивши коробки, ми з Людою пішли до машини, а Андрій залишився, затуляв бляхою тимчасові ворота.
- Вони тут у Бучі багато горя принесли, - продовжувала Люда. - Ти, либонь, знаєш які звірства вони чинили, причому не тільки кадирівці чи буряти, але й росіяни. Між ними немає різниці, вони всі однакові. Наш сусід весь час окупації жив у холодному підвалі свого будинку, вони вигнали його до підвалу і змушували його прислуговувати їм. Багато мешканців ховалися від них по підвалах, боялися виходити надвір. До речі, пригадуєш Сашка Шульгу? Він із вами навчався в університеті. В нього тут, у Бучі, також дача. Так ось, він просидів у підвалі безвилазно сімнадцять днів, щоб не потрапляти їм на очі. Кацапи обшукували і допитували тут усіх чоловіків, навіть роздягали їх і дивилися, які у них наколки. У кого виявляли наколку з українськими символами, то вбивали, причому жорстоко вбивали, з тортурами. Ґвалтували жінок. Усім жителям було заборонено виходити на вулицю самовільно, без дозволу. Наш сусід бачив, як вони одного разу розстріляли жінку, котра вийшла з дому до крамниці. Просто так —гатили у спину, її труп лежав на дорозі декілька днів... Скажи, невже таке можна пробачити? - вона накоротко замовкла. І поправивши окуляри, подивилася кудись вперед і вимовила тихим, але твердим голосом: - Віриш чи ні, але в мене нема ненависті до них, нема навіть погорди. Є тільки одна огида.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
Нове старе місто
Один із днів я вирішив провести на самоті, заодно давши друзям змогу відпочити від моєї персони. Зранку й до вечора я просто валандався містом — проїхав у метро старими й новими гілками, повештався крамницями, посидів у кав’ярнях.
За цей час я вже звик до вигляду протитанкових їжаків на тротуарі біля переходів у метро. У тих районах, де була електрика, все працювало, як завжди, а де не було електрики, гули мобільні генератори, що стояли при входах у магазини.