- Але серед них є й такі, котрі хочуть якнайшвидше встати на ноги і повернутися у стрій, чи не так? - запитав її хтось із гостей.
- Так, безумовно. Є й такі, - підтвердила вона, глибоко зітхнувши.
***
Швидко сутеніло.
Ми вийшли з нею на балкон. Вона накинула собі на плечі довге чорне пальто. А я залишався у своєму чорному светрі.
Вона була в чудовій формі як на свої п’ятдесят три роки, струнка, хіба що талія не така тонка, як раніше. Стріли чорних брів над жагучими карими очима, — чверть століття тому, коли ми з нею бачились востаннє. Чорні брови, карі очі...
Я відразу ж їй це сказав як комплімент.
- Ти теж мало змінився за ці роки, - відповіла вона, припаливши.
- Я чув, ти захистила дисертацію, справді? - запитав я.
- Так, тепер викладаю історію в Могилянці. Але через війну та відімкнення електрики сам розумієш, яке те навчання! Навіть в онлайн, буває, не так легко налагодити більш-менш відповідні заняття: то у студентів вдома нема світла, то в мене. Ми ще цього не усвідомили, але в Україні в системі освіти виникає колосальний провал у цілого покоління — спочатку коронавірус, два академічні роки навчалися в онлайн, відомо, що це було за навчання. А тепер через війну взагалі повна дупа, - вона випустила цівку диму, що одним помахом розчинився в холодному повітрі.
Я глянув на її обличчя у профіль. І раптом зловив себе на думці, що вона дуже схожа на мою дружину, подібний типаж лиця із правильними рисами, навіть носик — такий же маленький і трішки кирпатий, і фігурою, і зростом обидві дуже подібні. Треба ж таке!
Крізь вікна заскленого балкону з чотирнадцятого поверху нам відкривався чудовий краєвид міста. Дорогами лився нескінченний потік вогнів від фар автівок. Вдалині темнів Дніпро, над яким нависали кручі правого берега зі золотими банями Печерської Лаври.
- Ти вийшла заміж? У тебе є діти?
- Так, двічі була одружена. Двічі розлучилась. Синові двадцять п’ять років, живе окремо. Дуже хвилююся, що його прикличуть і відправлять на схід країни, - вона спохмурніла, зітхаючи. Але вмить відігнавши погані думки, зиркнула на мене і лагідно усміхнулася. - А ти, Юрасю, молодець. Багато чого досяг ув Америці. Викладаєш у нью-йоркському коледжі, причому англійською мовою. Навчаєшся в аспірантурі. Ще й підробляєш парамедиком. Молодець.
- Ось мій син, диви’, - я витягнув із кишені мобильник і з гордістю показав їй світлину сина.
- Подібний до тебе, як дві краплі води. Просто вражає, настільки подібний! - сказала вона, понизивши голос. Потім розтулила рот і ледь скривила губи.
Я бездоганно пам’ятав оцей її вираз, коли вона отак хитрувато-лукаво-грайливо, із багатозначним натяком — викривлювала уста перед тим, як випалити щось — просто в очі.
- Знаєш, чому я тоді не погодилася вийти за тебе заміж? Нині можу відкрити тобі всю правду.
- І чому ж?
- Через твою матір. Так, так, саме через маму. Я її бачила лише раз, пам’ятаєш, коли ти привів мене до себе в гості, нібито переодягнутися і взяти парасольку, а насправді ж, познайомити з батьками? Поки ти там вовтузився у кімнаті, я сиділа в кухні за столом, і твоя мама сіла поруч. Вона запитала, як мене звати, і як ми з тобою запізналися. Потім вона пронизливо обдала мене поглядом. І все, — я одразу ж збагнула, що твоя мама мене не сприйме, що я для неї завжди буду чужою, можливо, тому що я українка, а ти єврей. Або ж — тому що я прийшла в її дім, щоб умикнути її сина. Моя інтуїція мене ніколи не підводила, і тоді вона мені підказала, що ця жінка мене ненавидітиме завжди і зіпсує все моє життя.
- Ти серйозно? - я не вірив своїм вухам.
- Так.
- Гм-мм... - я не знав, що їй відповісти.
Сказати їй, що моя мама, як майже кожна єврейська мама, просто мріяла, аби я оженився? (У цьому випадку за свого старшого сина Сєньку, неодруженого на той час, мама чомусь турбувалася значно менше, аніж за мене). Для мами вже було не так суттєво, якої національності буде моя дружина — українкою, росіянкою, татаркою чи циганкою — будь-ким, лиш би згодилася вийти за мене заміж. Мама згоджувалася б навіть мовчати, навіть не навідуватися до нас, якщо б її попрохати, піти на будь-які жертви заради того, аби в синів склалося гарне сімейне життя. Але того дня в очах моєї коханої дівчини, з котрою я хотів одружитися, моя матінка видалась їй ледь чи не чудовиськом, мегерою, злісною свекрухою. Незабаром після того наші стезі розійшлися. І от зараз, через двадцять п’ять років, я дізнався про справжню причину нашої розлуки. Нема слів.