Українське письменство

Взагалі виклад у Котляревського яскравіший, ніж у Осипова. У нього єсть мистецтво згустити враження, підкреслити думку, ретушувати готовий уже неґатив. Пам’ятаєте муку невдатних піїтів у підземному царстві? Про неї докладно говорить Осипов, але як слабо:

Писатели стихов негодных,
Которы в свете живучи,
Всех слушателей благородных,
Как ночью мерзкие сычи,
Всегда стихами заглушали
И до зарезу досаждали
Читанием парнасских дел, —
От всех здесь во презреньи были
И никого не находили,
Кто бы послушать их хотел.

Котляревський додає до рисунку всього дві-три лінії: злегенька зітхає на початку, трохи іншу, суворішу, кару добирає та ще в кінці ледве-ледве, півнатяком, торкається себе самого — і як оживає, як міниться від того весь образок.

Гай, гай!.. та нігде правди діти,
Брехня ж наробить лиха більш:
Сиділи там скучні піїти,
Писарчуки поганих вірш.
Великії терпіли муки:
Їм зв'язані були і руки, —
Мов у татар терпіли плін.
От так і наш брат попадеться,
Що пише… Не остережеться —
Який же втерпить його хрін!

Котляревський взагалі переважає свого російського попередника літературним хистом. Але хист у нього своєрідний. Він не вільний од деякої грубості: його «Енеїда» сміється часом занадто голосно і безпардонно. Він не вміє або лінується власноручно розробляти сюжет: план його «Енеїди» запозичений, і художні засоби, мотиви, більшість картин — чужі, взяті напрокат, але зате в чужих рамках і по чужому контуру він уміє покласти густі фарби, дати живі й теплі кольори. Котляревський яскравіший од Осипова в побутових картинах, багатший на живі деталі в оповіданні, правдивіший у психології; майстерно і дотепно зумів він переповісти свій літературний зразок. Такий уже був у нього дар — спеціально до лицювання та переробки.

§ 3. «Енеїда»; її літературний жанр

Літературний жанр, до якого належить «Енеїда» Котляревського, звичайно зветься травестованою поемою або травестією, «изнанкою», як говорили тодішні теоретики літератури, розуміючи під цим словом «описание шуточным и даже низким слогом тех самых происшествий, кои прежде по важности своей были описаны слогом высоким». Так само визначає свій твір і Микола Осипов — у присвятному листі до свого мецената Шешковського:

Я, выбрав древнюю побаску,
Скропал из ней смешную сказку,
По-новому совсем одел;
И обернувши наизнанку,
Как будто свойскую землянку,
На новый лад в стихах запел.

Цими формулами цілком визначається відношення поеми Котляревського до Верґілієвої «Енеїди». Це не пародія, бо «пародия состоит в применении того же сочинения к другим происшествиям и другим лицам с переменой некоторых выражений», і разом з тим не переклад, навіть не «переклад з перекладу», бо переклад прямує до найточнішого відтворення тону і «духу» первотвору, а тон і стиль «Перелицьованої Енеїди» часами просто протилежні тону Верґілієвої поеми.

Твір Котляревського являє собою короткий[15] і стислий, зумисне одмінний щодо тону, переказ фабули латинського первотвору, з пропуском багатьох характерних і важливих епізодів останнього, — і при тому переказ, зроблений не з ориґіналу, а з далекої по духу од нього переповідки.

15

У Котляревського — 6 частин і 7500 ямбічних рядків супроти 12 пісень і 10 тисяч гекзаметрів Верґілія.