Українське письменство

А в Гулака —

     Вона морга, вона й співа:
«Гей-гей, не надь, рибалко молоденький,
На зрадний гак ні щуки, ні лина,
Нащо ти нівечиш мій рід і плід любенький?»

Оповідання обростає цілим рядом конкретних подробиць, які помітно затримують його темп. І ще одна увага. П’єса Ґете — балада. Коли Гулак брався її перекладати, баладного стилю в українській поезії ще не існувало — була народна пісня, яку допіру почали збирати й вивчати, і була травестія, що мала уже за собою деяку поетичну традицію. Гулак скористувався засобами тієї й другої: від народно-поетичної традиції він узяв зменшені форми слів — дівчинонька, коханнячко, любенький, веселенький, брівки, ніженьки; разом з тим він не визволився і від деяких зворотів травестійного характеру і тим сполученням травестійного з пісенним позбавив свою п’єсу стилістичної суцільності. Справді, дивне враження у нього справляє така, напр., строфа:

     Коли б ти знав, як рибалкам
У морі жить із рибками гарненько,
     Ти б сам пірнув на дно к линам
І парубоцькеє оддав би нам серденько.

Це «пірнути на дно к линам» видається певним дисонансом у фразі, як літера іншого шрифту в наборі. Воно мимоволі нагадує Палінурову смерть з «Енеїди»:

Еней велів його приняти,
Щоб не пустивсь на дно ниряти
І в луччім місці щоб проспавсь…

Перекладом мала бути, але стала по суті травестією і пушкінська «Полтава» під пером Євг. Гребінки (Опыт перевода «Полтавы», поэмы А. С. Пушкина).

Гребінка належить до покоління, що прийшло на зміну поколінню Гулака-Артемовського (народився він в 1812 р.). Але літературне обличчя, стиль і мова Гребінчиної «Полтави» не являють ні одної нової риси проти «Гараськових пісень» або «Енеїди». Це й зрозуміло: переклад «Полтави» Гребінка розпочав в 1831 р. ще студентом Ніжинської гімназії вищих наук кн. Безбородька, тільки приступаючи до літературної праці, і, як кожний початкуючий автор, використовуючи уже готовий, сформований стиль. Перекладаючи Пушкіна, він спромігся передати його лише в тонах «Енеїди».

Досить порівняти хоча б один уривок російського первотвору з його українською передачею, щоб побачити, як мало «спроба» Гребінки може називатися перекладом. Беру з «Полтави» характеристику історичної доби, на тлі якої розгортається фабула.

Была та смутная пора,
Когда Россия молодая,
В бореньях силы напрягая,
Мужала с гением Петра.
Суровый был в науке славы
Ей дан учитель: не один
Урок нежданный и кровавый
Задал ей шведский паладин.
Но в искушеньях долгой кары,
Перетерпев судеб удары,
Окрепла Русь. Так тяжкий млат,
Дробя стекло, кует булат.
Венчанный славой бесполезной,
Отважный Карл скользил над бездной,
Он шел на древнюю Москву,
Взметая русские дружины,
Как вихорь гонит прах долины
И клонит пыльную траву.

У Гребінки ця характеристика доби читається:

За білого царя Петра —
Колись давно робилось дуже,
Він був розумний, гарний, дужий,
Шмигляв в шатро (?) і із шатра
За тридев’ять земель в чужині,
Дививсь на дивовижі там
І те заводив в Московщині,
Що льготою було людям.
Попавсь небіжчик в анацію,
Як швед крутив, бач, веремію,
В Москву гнав військо звідусіль,
Поки не вивчивсь воювати
Петро, та й дав поганцям знати,
Оддякував за хліб, за сіль.
Вершляґ, хоч шклянку розбиває,
Та штуку з криці вибиває.
Карл, постягавши німців силу,
Ішов войною на Москву,
Змітавши москалів дружини,
Як вихор пил жене з долини
І на облозі рве траву.

Пушкіна в цих двох абзацах майже не зосталося. Перш за все, Пушкін дуже далекий од думки ототожнювати Петрові реформи з льготою людям: вивчаючи добу з документів, він прекрасно знав, що народним масам реформаційні заходи Петра принесли не пільгу, але новий тягар. Він тонко характеризує різницю між законами Петра, що були виразом його реформаційної програми і визначалися мудрою поміркованістю, і його наказами, жорстокими і дикими, «писаними батогом»; а коли і прославляє Петра, то, головним чином, за його ролю будівничого «в гражданстве северной державы», а не за милосердя і полегкості народові.