Українське письменство

Зовнішній вигляд книжки чепурненький; друк виразний, хоч і не без коректурних помилок; ціна недорога.

1911

Івасик-Телесик {5}

Казка для дітей в лицях, у 4 одмінах, звіршував М. Л. Кропивницький. Полтава, 1911. Стор. 34. Ц. 20 к.

Казка про Івасика-Телесика належить до найкращих, найпоетичніших наших казок і по справедливості вважається за одну з найбільш улюблених дітьми. Небіжчикові Кропивницькому спало на думку надати їй драматичну форму і пристосувати її до дитячих вистав — ідея з огляду на бідність нашої дитячої літератури дуже слушна і щаслива.

Але виконання, на жаль, не відповідає добрим намірам автора. Кропивницький «переробив» казку так, що вона втеряла якось усю свою красу, стала прозаїчною і грубою. Монологи і діалоги — недотепні, незграбні, а горілка, що була так нерозривно зв’язана в нас з драматичною формою, з’являється на сцені вже в першій одміні. Вирядивши Івася «ловити рибку», Охрім звертається до жінки з такими «золотими» словами:

Тепер не вадило б, Ганнусю,
Смикнуть чарчину по трудах, —

і далі сипле такими афоризмами:

Чарка — живуща водиця,
Цураться її не годиться,
Вона звеселяє душу,
Так-то, серденько Ганнусю,

Хто без діла звик сидіти
Тому не треба її пити,
А що трудящій людині
Не слід цуратись чарчини.

Бо чарчина — чарівниця,
Як бува вночі присниться,
То шпигне тебе, мов колька,
Так би й біг до монопольки!.. (С. 5—6).

Так, шкода, замкнена вночі і це, на мою думку, непорядок!..

Не знаємо, як кому, а нам здається, що «непорядок» в п’єсі-казці, та ще призначеній для дітей, так говорити про горілку і сипати такими перлинами горілчаної мудрості.

В другій одміні — дія в відьминій хаті. Відьма приносить в мішку Івася і грима на дочку свою Оленку.

Оленко, чуєш, відчини!..
Чи чуєш, суко ти, чи ні? (С. 14).

В кінці сцени в хату відьмину ввалюються упирі і відьмаки. Господиня частує гостей горілкою. Всі п’ють і співають:

Отак треба усім пить,
Щоб краплини не пролить!
Тепер, кумо, давай страву,
Погуляємо на славу! (С. 21).

В третій одміні Івась і Оленка тікають з відьминої хати. Відьма, дізнавшись про втечу, лютує і, звичайно, лається:

Я Оленку, суку тую,
На всі клапті пошматую. (С. 27).

В дії четвертій Івась вертається з Оленкою додому. І це єдина сцена, де нема ні горілки, ні лайки.

Це — щодо змісту. Форму також не можна визнати вельми вдатною.

Як відомо, дітям найбільш подобається вірш короткий, з швидким і рухливим темпом, дзвінкою римою. Кропивницький міг би взяти чотиристоповий хорей пушкінських казок або скористуватися з тих прегарних примовок, що трапляються в казці, і таким складом написати всю п’єсу (напр., «гуси-гуси, лебедята, візьміть ви нас на крилята»)… Але він волів краще складати незграбні вуличні куплети:

Чи бачиш ти, синку, ту гору крутую,
Що ніби підперла чорну хмару тую,
       Пам’ятай, що в цій горі,
       У глибокій у норі,
          Зла відьма живе!..
       Старих вона вночі возить,
       У провалля їх заводить,
          А дітей хапа!

Ритм вірша щораз міняється: рими не додержані. Кропивницький римує: «душу» і «Ганнусю», «ялини» і «пильно», «диво» і «неодмінно», «вернусь» і «наловлю» і т. д.

Взагалі, на нашу думку, не варт було заходжуватися коло видання цієї переробки: до слави Кропивницького-автора вона нічого не додасть, і «придбанням» для дитячої нашої літератури не буде.

Ціна (20 к. за 34 невеликі сторінки) дуже висока.

1911

Г. Гайчук. Над Чорним морем {6}