Автор цієї книжечки мав, очевидно, на меті подати своїм читачам-дітям кілька елементарних відомостей з природознавства — зоології, ботаніки і навіть геології. Бажаючи зробити свою книжку приступнішою, цікавішою, він надав їй форму оповідання. Невеличка сім’я — мати і двоє дітей їдуть на літо з Києва в Крим над Чорне море. В Криму інша природа, інші й чудні звичаї вражають дітей; їх увага спиняється на незнайомих їм явищах природи, на деталях південної фауни і флори, яких вони ще не бачили, а автор устами матері дає їм широкі докладні пояснення. Задивляться діти на Чатирдаг — і мати читає їм лекцію про вулканічні й складчасті гори, про суходіл, і море, і ті процеси, що їх утворили. Назбирають діти на березі камінців та мушель (черепашок) — і мати говорить їм про величезний чарівний світ морських звірів і ростин. Ці розмови і становлять зміст книжки.
Літературна сторона оповідання трохи слабенька. Фабула здається нам бідною, розмови дітей — якимись штучними і казенними, але там, де автор в своїй сфері, де популяризація перемагає белетристику, там оповідання ллється жваво і читається з цікавістю. Взагалі, автор має дар легкого і приступного викладу.
Мова — гарна. Трапляються подекуди москалізми (в термінології) або слова й звороти, не звичні по цей бік кордону («трісло» зам. «тріснуло», «зошити» зам. «зшитки», «горячо» і «загорячо» зам. «гаряче»), але все це — дрібниці, і число їх дуже незначне. Трохи неприємне враження лишає велика сила зменшуючих імен («мамусю», «Юрасику», «лопаточки», «сестричка» і т. п.).
В книжці уміщено десятків півтора гарно дібраних ілюстрацій.
1912
Оповідання [про] Івана Котляревського{7}
«Оповідання» виходить вже третім виданням, і це одно свідчить про вартість його, як популярного твору. З самого початку ви бачите, що належить воно досвідченому популяризаторові — в цьому впевняє вас тон, яким ведеться оповідання, конструкція речення і найбільш всього те, що можна назвати психологією викладу. Грінченкові довелось багацько жити на селі, і він добре придивився до побуту, прислухався до розмови селянина, пізнав психологію його думання. І тому він так зрозуміло, так просто розказує про речі, здавалося б, такі чужі селянинові, як грецька міфологія або леґенда про Енея.
В оповіданні, що лежить перед нами, Грінченко спиняється, головним чином, на біографії Котляревського. Котляревський — кум Котляревський — чоловік, шанований усією Полтавою, заслоняє Котляревського-письменника. Трохи докладніш розповідає про «Енеїду», її сюжет і значення, і тільки поміж іншим виясняє роль Котляревського в історії нашої культури і письменства. Все це зроблено рукою талановитого популяризатора.
«Оповідання» входить в серію книжок, присвячених пам’яті Насті Грінченко.
1912
С. Подолянин. Українець за кордоном і мандрівка в минуле{8}
Це дуже цікава книжка, sui generis дослід про долю нашого національного наймення за кордоном. «Я часто, — пише автор, — бував цікавий знати, чому на мапах Європи і Росії, виданих за кордоном, уперто стоїть назва Ukraine, звідки це наше ім’я відомо на Заході, коли не скрізь на Україні й Московії його знають, коли тут, на місці, так часто обходяться хохлами та малоросами». Ні новітнім українським відродженням, ні українським розділом в географії Реклю — на думку автора — цього явища не з’ясувати. Тут треба звернутись до нашого минулого, до історії. І він звертається; розшукує в Британськім музеї часопис XVII віку, часів Хмельницького, і пильно стежить, як, одна по одній, досягають Англії чутки про націю козаків, їхнє постання і їхню сторону — Ukraine (Юкрейн). Враження козацької війни було вельми сильне і викликало живе зацікавлення українським народом, козаками і їх «генералом» Б. Хмельницьким. На шпальтах газет все частіше згадується ім’я України, подаються відомості про її сполучення з Москвою, Переяславську Раду, Виговського, Дорошенка. Виходить, що давня Англія XVII віку більше знала про нас, ніж Англія двадцятого, і в англійських часописах 1700 р. недурно писалось, що «козаки більш відомі в Європі, ніж яка інша нація Росії».