Нам здається, весь секрет надзвичайного успіху першого видання книжки Аркаса лежить в напрочуд чистій і простій її мові, легкості і живості викладу і тому високому патріотичному настрої, що б’є з кожної її сторінки. З наукової сторони спеціальна критика вже тоді вказала на цілу низку помилок і недоглядів. Так, зазначались деякі фактичні неточності, неточності в картах, відсутність короткого навіть огляду географії і топографії (орографії) краю і, нарешті, невдатний вибір ілюстрацій; говорилось, що малюнки дають зовсім не правдиве поняття про зверхній бік нашого історичного життя. Суворий присуд істориків-фахівців почасти зробив своє діло. Деякі невдатні ілюстрації, деякі карти викинуто і замінено новими, але, на жаль, мусимо сказати, — такими ж невірними, неправдивими і неточними. Завважимо для прикладу деякі з таких недоречностей. Так, наприклад, мапа на стор. 15 дає нам план городища в містечку Голтві, на Полтавщині: на плані городище намальовано на вузькому клаптикові землі між Пслом (на півдні) і Ворсклою з північної сторони, тоді як в дійсності Ворскла протікає принаймні за 30—40 верст од Голтви. На мапі (на стор. 88) вичерчена якась фантастична річка: до початків Сейму приточено низове плесо Десни і з двох цих річок утворено нову Десну. На стор. 130 дано малюнок Чортомлицької Січі (з картини Васильківського), а під ним зроблено напис: «Острів Хортиця, де була перша Січ Запорозька», хоча питання, чи можна вважати невелику фортецю Дмитра Вишневецького-Байди на Хортиці за першу Січ розв’язується в нашій історіографії неґативно. На стор. 402, на малюнку, що має дати образ зборів Кирило-Мефодіївського товариства, спокійний і урівноважений Костомаров представлений в позі чи то заїжджого декламатора, чи то народного трибуна або пророка. Список таких недоречностей можна ще трохи продовжити. Взагалі, треба сказати, справа з ілюструванням в книзі Аркаса виконана далеко не так вдатно, як в аналогічній книзі проф. Грушевського. Проф. Грушевський подав репродукції давніх ґравюр, знімки старовинних речей, зразки старого друку; редактори ж Аркасової «історії» віддали перевагу новим сучасним композиціям і умістили, може, з художнього боку і гарні, але цілком фантастичні портрети Ярослава, Володимира Мономаха, короля Данила і інших «державних мужів». Слід зазначити також і неточності в тексті. До них можна зарахувати таку ризиковану характеристику кн. Святослава Ігоревича: (це був) «чистий запорожець на князівському столі», і такі необережні твердження, як «половці були дике татарське плем’я», або: «Шевченко разом з Кулішем, Костомаровим, Білозерським заснували у Києві «таємне товариство, що звалось Кирило-Мефодіївське братство». Зустріваються і прикрі помилки друкарські, між іншим, на стор. 400 заснування Харківського університету віднесено до 1850 року, тоді як на ділі воно відбулося за 45 год перед тим.
В свій час, пам’ятаємо, немало нападалися на покійного Аркаса за те, що він занадто багато місця віддав анекдоту, народному переказу, історичній леґенді. Аркас дійсно часто переповідає перекази літописів, пісень, іноді то навіть не перевіряючи їх критично, але ця риса, що справила б дивне враження в книзі науковій, стає вповні зрозумілою, коли взяти на увагу слова автора, що книжка писалася їм для дев’ятилітнього сина і на меті мала прищепити йому інтерес до рідної історії. Пишучи для дитини, автор рахував, звичайно, на дитячу психологію; він знав, що малолітнього читача найбільш зацікавлять найвидатніші славетні епізоди героїчної нашої історії, величні і пишні, туманом народної поезії оповиті постаті Байди, Богуна, козака Нечая, і він цілком слушно прикрашував своє оповідання чарівними образами історичної пісні і народної леґенди. Проте не в строгості наукового апарату полягає значення історії Аркаса — уся вага її, все очарування її в живому, іноді драматичному і завжди простому, позбавленому тіні риторики і штучності оповіданні. Зразком того, як прекрасно вмів оповідати Аркас, можуть бути сторінки 304—317, де йде розмова про Мазепу, Карла і невдатний похід 1708—1709 років.