За життя Миколи Зерова побачили світ такі його книги: «Антологія римської поезії» (Київ, 1920), книжка ориґінальних віршів і перекладів «Камена» (К., 1924), монографії «Нове українське письменство» (К., 1924) і «Леся Українка» (К., 1924), збірки статей «До джерел» (К., 1926) і «Від Куліша до Винниченка» (К., 1929), надрукований на склографі конспект лекцій «Українське письменство ХІХ ст.» (К., 1928). Не були здійснені підготовлені самим Миколою Зеровим друге, розширене видання «Камени», а також істотно доповнений збірник поетів Давнього Риму. Значна кількість рецензій, статей, оглядів, нотаток, передмов Миколи Зерова, від самого початку 1910-х і до початку 1930-х років, була опублікована передусім у періодичних виданнях (таких як «Світло», «Рада», «Літературно-науковий вісник», «Труд», «Вільна українська школа», «Книгар», «Нова громада», «Червоний шлях», «Життя й революція», «Бібліологічні вісті», «Глобус» та ін.) і книжках таких видавництв, як «Друкар», «Слово», «Сяйво», «Книгоспілка»[591]. (Ці розпорошені в різних, нині переважно малодоступних виданнях зеровські тексти, друковані ще за життя автора, були покладені в основу другого розділу нашої книги, хоч до них також долучено й низку архівних матеріалів).
Після арешту, соловецького ув’язнення та розстрілу Миколи Зерова, в умовах терору, гонінь та заборон, звичайно, тривалий час не могло бути й мови про друкування його творів у радянській Україні. У 1930-х роках передруки окремих статей Миколи Зерова (передмови до «книгоспілчанських» та інших видань українських класиків) виходили друком у книжках львівського видавництва «Ізмарагд». Згодом на окупованій німцями території вийшли «Камена» (Львів, 1943) та збірка статей «До джерел» (Краків — Львів, 1943).
Без сумніву, найбільше для збереження та видання зеровської спадщини зробив визначний поет і блискучий перекладач Михайло Орест, молодший брат Миколи Зерова. У періодиці спочатку воєнних («Вінницькі вісті», «Пробоєм»), а згодом і повоєнних років («Рідне слово», «Вежі», «Литаври», «Арка», «Світання», «Українські вісті») він видрукував чимало творів автора «Камени». Наступним етапом праці з систематизації та видання вцілілого зеровського доробку були ретельно ним підготовлені та випущені в світ книжки Миколи Зерова «Sonnetarium» (Берхтесґаден, 1948), «Catalepton» (Філадельфія, 1951), «Corollarium» (Мюнхен, 1958), «Нове українське письменство» (Мюнхен, 1960), а також збірник спогадів про Миколу Зерова, Павла Филиповича і Михайла Драй-Хмару «Безсмертні» (Мюнхен, 1963). Таким чином, у складних умовах еміґрації Михайло Орест зібрав і видав усі доступні йому твори Миколи Зерова (з великими труднощами вивезені на Захід ним самим, а також іншими, наприклад, О. Бургардтом та В. Чапленком) і, отже, здійснив свої задуми, про які писав Святославу Гординському ще 6 лютого 1943 року: «Я хочу зробити для пам’яті брата, якому я багато чим зобов’язаний, все, що зможу. При своїх блискучих здібностях, ерудиції, ентузіастичній любові до художнього слова, енергії й упевненому, свідомому цілей «банбрехерству»[592] він дав, проте, лише невелику частину того, що міг би створити, коли б йому пощастило жити в людських умовах, при людському режимові, — і прошу вірити мені, що в цій характеристиці мною керує не фамільна гордість, а тільки твереза об’єктивність»[593].
В ці ж роки і пізніше на Заході в різних виданнях з’явилися присвячені Миколі Зерову статті і інші матеріали таких авторів, як Юрій Клен, Євген Маланюк, Володимир Державин, Святослав Гординський, Юрій Лавріненко, Юрій Шерех, Ігор Качуровський, Богдан Кравців та ін.
Після політичної «реабілітації» Миколи Зерова в радянській Україні (1958) перші кроки з надрукування його творів здійснив Максим Рильський. У ювілейному двотомнику Юліуша Словацького (1959) він вмістив зеровський переклад драми «Мазепа». Його ж перу належить стаття-передмова «Микола Зеров — поет і перекладач», написана 1963 року і опублікована посмертно у львівському часописі «Жовтень» (1965. — № 1. — С. 78—86) разом з великою добіркою зеровських поезій; пізніше ця стаття не раз передруковувалась.
Великих зусиль до дальшої реальної, творчої «реабілітації» Миколи Зерова доклав його учень (свого часу — студент ІНО, який слухав зеровські лекції) і послідовник Григорій Порфирович Кочур, після війни — в’язень сталінських концтаборів. Протягом 1960-х років він здійснив щонайменше півтора десятка публікацій, присвячених творчості Миколи Зерова; до цього слід додати також низку Кочурових публікацій, присвячених П. Филиповичу, М. Драй-Хмарі, ранньому М. Рильському[594].
591
Див. монографію Олени Левчук «Книгоспілка. Становлення кооперативного книговидання в Україні» (К.: Наукова думка, 2000. — 160 с.) та цикл її статей, опублікованих у журналі «Друкарство» в 1998—2002 рр.
594
Див.: Москаленко М. Труди і дні. Матеріали до бібліографії Г. Кочура // Жива вода. — 1996. — № 10. — С. 6—7.