В ювілей Генія найкращий дарунок зложимо Йому, коли за молитву свою приймемо:
для Вольної і Самостійної України.
Це наша програма на нині, а стимулом тієї праці буде сильна віра у ясне Завтра».
В статті П.Ч. на тему «Ціль і Завдання молоді»[29] пишеться таке:
«Коли серед воєнної музики і ожидання гучнішої симфонії, виринає українська справа перед форумом Европи, ми не сміємо остати байдужними і жити дальше цим сірим, безкровним «своїм життям». Отже, зорганізовання перше себе і ясне поставлення цілі і засобів ії добуття…
Хоч дванадцять літ тому взад, наша молодь піднесла гасло Самостійної України, то воно сталось тільки банальною фразою. Його осквернено шуткою життя, поганою утилітарністю, погонею за вигодами життя. Прапор з девізом Вольної України опущено вниз, борці розбрелись й замовкли, а нові не наспіли.
І нині, коли на обрію являється кривава луна й б'є в наші очі, піднімімо ж оп'ять цей стяг вгору! А щоб не стрінула його доля попереднього, призадумаймось над цілями, як і добути і зреалізувати думку, леліяну в найбільшій непорочності наших душ, окрилену присягою козаків, зложеною 1709 р. Мазепі.
Вольна, Самостійна Україна! Під цим девізом хай згуртується вся наша молодь і тому слову надасть повний зміст. Хай це поставить як ціль свого життя, але… цим словом хай не спідляться ті, що його вимовляють».
У статті «Вперед до іспиту» автор І.Вихор[30] – змальовуючи неминучість австро-російського конфлікту – так писав:
«Ціла наша мартирологія від 1654 р. говорить, що нам від Росії, нині – деспотичної, завтра – революційної, післязавтра – республіканської, якоїнебудь Росії, не надіятись нічого, бо до нас в рівній мірі відносяться всякі Савенки, Мєшнікови, Струве і інші. Всякі чорносотенці і поступовці різних відтінків.
Наразі на Україні під Росією, хоч не всюди є національна свідомість і розуміння справи, але панує загальна думка, що нам мовляв – гірше не буде й під турками. Соціяльні відносини, крайня нужда безземельного сільського пролетаріяту, витворює ненависть до сучасного режиму і чиновництва. Все те, як революційний матеріял буде поміччю в австрійсько-російській війні для нас…
У всякім случаю мусимо подбати за власну силу – фізичну. Бо може зустрінути нас ця трагедія, що робитимуть на нашій землі, казатимуть про нас, але – без нас!
Лише пасивність у майбутнім конфлікті була б для нас найгіршою і найсоромнішою; вона тільки заохотить ворогів до використання побіди в спосіб для нас некорисний; чим знова дужче боротисьмемо самостійно, розпоряджати певною силою, тоді матимем кращі вигляди і над нами перейти не посміють!
Але це хай не станеться нашою ціллю! Мусимо тямити, що гарантією нашого істновання, пристановищем нашого повного розвою, може бути тільки власна держава! Щоби ж її сотворити – мусимо все бути готові до бою…
…Час протиставити опортунізмові велику ідею, що домагається діла і жерви! Ех! 3 дужих грудей добувається жажда діла й сотворення сили для діла. Сила, певність себе і свідомість цілі. Бо не мир, але війна жде нас! А що сумніше і найболючіше то те, що стрічаємо нехіть, а то й ворожість не чужих, а таки своїх рідних людей. Але на те оглядатись не сміємо і це нас в роботі не спинить!
Нині творім мілітарну силу, готовість і рішучість духа. Нині до зброї, а завтра у похід!»
Ми навели тільки кілька уривків із надзвичайно цінних і блискучих статтей першого стрілецького органу «Відгуки», бо думки, які творять основний зміст повищих устyпів, дають достаточну відповідь на питання: яка ідеологія була покладена в основу перших українських стрілецьких організацій їхніми ініціяторами і творцями.
Увесь дальший розвиток українського стрілецького руху, а зокрема його історичних боєвих формацій: УСС і СС – йшов по тій ідейній лінії, що була накреслена його молодечими основоположниками при його народженні. Коли ми сьогодні говоримо про історичне значення збройного чину УСС і СС в історії українського народу, – то була це в першій мірі та нова, революційна, визвольна ідеологія молодої української генерації, що дозрівала в бурхливих 1911, 1912 і 1913 роках та своєю глибокою інтуїцією, правильною і розумною діягнозою сучасної політичної ситуації, твердою вірою в неспожиті сили нашого народу та гарячим бажанням визвольного чину – захопила най кращі молодечі сили нашої нації та в цих переломових часах спрямувала хід нашої історії у правильному напрямку.
У наведених вище уривках із програмових статтей стрілецького органу, які у своїй невиробленій стилістиці, простому формулюванню думок та молодечому патосі – може не виблискують такою стрійною системою і стислим формулюванням тез, як у багатьох програмах, плятформах і декалогах різних наших політичних партій та організацій, – ми знаходимо в них нові, глибокі та високовартісні думки, які були вислідом здорової реакції на тодішні настрої і відносини в українському і міжнародному житті. Вони не були кимсь з гори подиктовані, ані сліпо наслідувані, а були плодом свобідної дискусії та серйозної виміни і боротьби думок критично думаючих людей. Не бачимо в них примітивного ненависництва, ні фанатизму, – а тільки багато щирого молодечого чуття та глибокої віри у намічений шлях визволення.
І коли тепер, із понад сороклітньої перспективи уважно й об'єктивно прочитаємо та продумаємо усі ці новаторські тези, – то мусимо їх оцінити як дуже поважний і рішучий крок вперед в розвитку української політичної думки. 3 огляду на їх революційний характер та опозиційне становище у відношенні до провідної, офіційної української політики – треба їх вважати про бойовими, що започаткували найновішу добу української історії та українських визвольних змагань.
Ясно і рішуче піднесено як живу, актуальну й безпосередню мету української національно-політичної боротьби – гасло вільної, самостійної України. Хоч це гасло було публічно проголошене і зактуалізоване «Молодою Україною» в 1900 році та гаряче пропаговане її основниками – то в наступних роках втратило воно свою бойову силу і розмах та стало банальною фразою без реального змісту. Справа політичної самостійности повинна тепер – вслід за «Відгуками» – зайняти начальне місце у нашій політиці та громадській праці. Гарантією нашого національного існування і розвитку може бути тільки власна, незалежна держава, яку можна здобути тільки власною силою. Тому треба нам створити свою фізичну силу, силу мілітарну. Мусимо бути приготованими на майбутню війну, щоб стати учасниками та співтворцями історичних подій, що будуть відбуватись і рішатись на нашій землі. Коли хочемо осягнути наші, хоч би найсправедливіші домагання, то мусимо їх підтримати власною силою, бо світ рахується тільки з сильними. Нашим головним ворогом є Росія, кожна Росія і царська, і ліберальна і революційна, бо їх імперіялістичне відношення до нас є однакове. Крім чаціонально-державних постулятів – ми несемо нашому народові також клич соціяльного визволення. Шлях до нашої мети – це безупинна праця, боротьба і жертви. В нашому відношенні до Австрії мусимо строго відмежуватись від неї у нашій національній політиці та вести її тільки згідно з інтересами української нації. На місце панівного опортунізму та австрофільського угодовства серед загалу нашого громадянства мусить запанувати незалежна державницька думка.
Пізніші історичні події та дальший хід наших визвольних змагань вповні оправдали усі повищі ідеологічні основи першого етапу українського стрілецького руху.
Із сьогоднішньої перспективи бачимо, що помилкова була поведінка нашого політичного проводу, який зайнятий був тільки справою виборчої реформи до галицького сойму та іншими подібними речами, і зовсім не передбачав на весні 1913 року, що уже за кільканадцять місяців буде змушений вимогами історичного моменту закликати українську молодь до зброї для боротьби за волю України, не підготовляючи вперед ні нашого народу, ні нашої молоді до цієї важної і відповідальної справи.