Українська Боєва Управа:
Секція акції: Теодор Рожанковський – начальник, Дмитро Катамай – заступник начальника, д-р Михайло Волошин, Михайло Геник.
Секція організації: д-р Кирило Трильовський – голова, д-р Степан Шухевич – заступник голови, д-р Кость Бірецький, Іван Боберський, Дмитро Вітовський, Сень Горук, Володимир Темницький.
Одночасно із Головною Українською Радою, яка була репрезентацією австрійських українців, зорганізувалася у Львові з початком серпня 1914 р. політична репрезентація українців із Східньої України – «Союз Визволення України». В його склад увійшли політичні емігранти з Росії, що перебували в момент вибуху війни в Австрії. Вони належали до різних політичних партій. Ця група існувала вже кілька років до війни, але щойно тоді вона оформилась і почала діяти публічно. Була це загально-національна, безпартійна організація, яка діяла в імені українського народу в Росії. Її метою було розбиття Росії і створення незалежної української держави на землях, – відібраних Осередніми Державами від Росії. Для пропаганди українських самостійницьких домагань, вона задумала повести широку пропагандивну і політичну акцію серед европейських держав і народів. Її основною провідною ідеєю була орієнтація на власні сили українського народу. Та тому, що її безпосередньою метою була поразка російської імперії, вона вважала Центральні Держави союзниками української справи в тій війні проти Росії. Союз Визволення України працював весь час свойого існування в найближчім контакті з політичною репрезентацією галицьких українців, з Головною Українською Радою та Українською Боєвою Управою. Зокрема, як побачимо пізніше, стояв він в дуже дружніх і сердечних відносинах із Українськими Січовими Стрільцями, що з свого боку обдаровували цю організацію українців з-під російської займанщини надзвичайним довір'ям та глибокою пошаною. Впродовж війни розвинув СВУ живу та корисну працю для української справи.
В цій спільній акції українців обох займанщин належить шукати початків соборних визвольних змагань українського народу за власну державність у новітній добі його історії.
Зараз на початку війни виступив Союз Визволення України з такою політичною деклярацією, яку наводимо в скороченні.
ПЛЯТФОРМА СОЮЗУ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ
Українські землі по обидва боки австро-російського кордону є не тільки одним з головних теренів сучасної европейської війни, а також одною з причин і предметом війни.
Українці добре розуміють, що у війні цій ходить головно про їх долю, ходить про те, чи в результаті війни український П'ємонт в Австрії буде знищений, чи українське національне життя розцвіте також по той бік Збруча, аж за Дніпро і над Чорне море, і тому не можуть зоставатися німими свідками теперішніх подій, а голосно і рішучо підносять свої неоспоримі права на національну самостійність.
Об'єктивна історнчна конечність вимагає, щоб між західньою Европою і Московщиною повстала самостійна українська держава. Потрібно це для осягнення і утривалення европейської рівноваги…
В зрозумінні цієї історичної конечности російські українці покликали до життя центральну загально-національну організацію, яка взяла на себе репрезентацію під теперішню хвилю національно-політичних і соціяльно-економічних інтересів українського народу в Росії. Організацією цією є Союз Визволення України.
В Союзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на становищі державної самостійности українського народу, а реалізацію своїх національно-політичних і економічних стремлінь в даний момент зв'язують з розбитям Росії у війні.
Національно-політнчною плятформою Союза є державна самостійність України.
Одночасно зі збудованням самостійної української держави має бути переведена радикальна аграрна реформа на користь селянства. Є це основний економічний постулят Союза Визволення України.
Союз Визволення України в своїй діяльності стоїть в контакті з австрійськими українцями.
Вірячи в остаточну побіду австро-угорської і німецької армій і в розбиття Росії, вірять українці і в те, що на руїнах російської імперії, цієї тюрми народів, встане ВІЛЬНА САМОСТІЙНА УКРАЇНА.[49]
Як бачимо – постулят самостійної української держави, це не було гасло тільки «галицьких сепаратистів». Qого речником, – як видно із цитованої вище плятформи – став у вільнім світі «Союз Визволення України». Український народ в Росії, позбавлений умовами політичного режиму змоги проявляти себе як самостійна національна індивідуальність, тим самим позбавлений своїх національних «легітимованих» репрезентантів, найшов у СВУ свойого заступника перед вільним світом.
«Союз Визволення України» звернувся до всіх народів Европи з апелем за моральну підтримку для поневоленого українського народу. Він поставив перед світом справедливу вимогу створення самостійної української держави і за здійснення цього гасла повів енергійну працю серед багатьох народів, зв'язуючи українську справу з ідеалами европейської демократії та інтересами свободи, цивілізації і світового миру. Ці свої домагання проголосив він в окремім заклику: «До громадської думки Европи», на всіх мовах европейського континенту.
Наводимо основні уступи цього заклику, виданого 25 серпня 1914 року:[50]
ДО ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ЕВРОПИ!
Безпримірна визиваюча політика Росії спровадила на цілий світ катастрофу, рівної якій історія майже не знає. Ми, українці, сини великого народу, поділеного між Австро-Угорщиною і Росією, і нечувано гнобленого царизмом, свідомі, про що розходиться в цій війні. 3овсім не про якусь гегемонію «германства» чн «слов'янства». Війну веде культура з варварством. Війну ведеться тому, щоб остаточно зламати силу ідеї всемосковства, що принесла необчислимі шкоди цілій Европі та загрозила її добробут і культуру.
Використовуючи зі злою волею політичну сліпоту слов'янських народів, зробила Росія ідею, знану під фальшивим назвищем «панслявізму», знаряддям своїх агресивних плянів. Ця ідея розторощила вже Україну як самостійну державу, розбила Польщу, ослабила Туреччину, а в останніх роках кинула свої сіті навіть на Австро-Угорщину. Брамою, через яку мав увійти тріюмфуючий панмосковітизм до Австро-Угорщини, щоб її розторощити, мала бути Галичина. Наш народ розділений між дві держави, мав служити Росії до того, щоб уможливити царизмові опанування Дарданелів та Константинополя, куди дорога провадить по рецепті російських дипломатів через Відень.
Ми – українці з Росії, що злучилися в «Союз Визволення України», ужиємо всіх наших сил для остаточного обрахунку з Росією. В цих важких часах, в котрих наша нація по обох боках кордону готується до остаточної боротьби з нашим смертельним ворогом – звертаємося з цим покликом до цілого цивілізованого світу! Нехай світ поможе нашій слушній справі! Ми звертаємося з цим глибоким переконанням, що українська справа є рівночасно справою европейської демократії. Европа доти не прийде до сили, доки не буде вільна від грози інвазії царизму, доки не буде певна своїх культурних набдань, доки на широких степах України не повстане забороло проти Росії!
Великі жертви, які наш нарід приніс в своїй боротьбі з Росією в протягу соток літ, дають нам право моральне жадати уваги та зрозуміння цивілізооаного світу для нашої справи, для незалежности України!
Щоби в часах – коли на побоєвищах, що на них проливають свою кров тисячі українців, рішається судьба народів Европи, не зісталося чужим для Европи повне зрозуміння нашої справи, звертаємося з отсим покликом до громадської думки всіх народів, яких політичні інтереси в цій великій хвилі спільні з інтересами свободи і цивілізації.
За «Союз Визволення України»:
В.Дорошенко, Д.Донцов,[51] М.Меленевський, О.Скоропис-Йолтуховський, М.Залізняк, А.Жук.
Вслід за цим закликом, представники Союзу, як амбасадори українського національного проводу під час війни, почали в багатьох европейських столицях живу пропагандивну і дипломатичну працю в інтересі українського народу. Отсим започатковано новий період в розвитку української справи, як міжнародної проблеми. Уже найближчі місяці принесли несподівані успіхи в цій праці.
51
[49] Д.Донцов і М.Залізняк ще в 1914 р. вибули із «Союзу визволення України» та до кінця війни зовсім окремо вели політичну роботу по стороні Центральних Держав.