В другій половині січня 1915 року повернулось воєнне щастя на відтинку корпусу Гофмана (ХХV) знову в сторону австрійської армії, а то тому, що в той район карпатського фронту прибула підмога трьох німецьких дивізій. Ці дивізії разом з австрійськими полками ХХV корпусу Гофмана, в склад якого входили і УСС, утворили армію Лінзінгена, пізніше звану армією Ботмера.
23 січня почалась офензива армії Лінзінгена, внаслідок якої російський фронт подався назад під натиском німецького удару. УСС йшли вперед між першими наступаючими військами, здобуваючи Лавочне та Славсько. З новими надіями входили вони на територію Галичини. Знову віджив бадьорий настрій, коли сходили із Бескиду у Скільщину. Вірили, що відтепер будуть маршувати вже тільки вперед.
Але не легко це йшло. Ворог завзято боронился на кожній горі, а отримавши підкріплення, переходив часто до протинаступу . Зокрема першому куреневі, який у тому часі творили сотні Букшованого, Носковського, Дудинського і Семенюка, довелось зазнати в цьому поході багато трудів та понести великі втрати. Сотні Букшованого і Носковського звели тяжкий бій на горі Магура, де москалі розбили 131 бригаду. Також на горі Татарівка коло Рожанки тривали кількаденні завзяті бої, в яких брали участь сотні першого куреня. Крім утрат в убитих і ранених, мали УСС в тім часі поважні втрати внаслідок великих морозів, що дались стрільцям взнаки під час далеких маршів, перебування в снігу на фронті та нічлігів під голим небом. Багато стрільців відійшло до шпиталів з повідморожуваними пальцями рук і ніг та з причини перестуди. Бойова сила деяких сотень впала до 50 людей. Стан бойовий І куреня рахував у тому часі тільки около 250 людей. Крім цього санітарні відносини були дуже погані. УСС не мали ще власних лікарів, а навіть примітивної відвошивні.
Українське Січове Стрілецтво тоді, в березні 1915 року, вперше усвідомило собі загрозу свого існування. Бойова формація в складі коло 2000 бойовиків, після понад п'ятимісячних безyпинних і тяжких воєнних дій, – далеких походів, стежної і фронтової служби та численних кривавих боїв, при недостаточних харчах, одежі і взутті та санітарних засобах, – формація, що складалась із молодого вправді, але незагартованого в воєнних трудах елементу, зменшилася до одної третьої частини свого початкового стану. Стан деяких сотень так змалів, що треба було деякі сотні розв'язати, а їх стрільців приділити до інших сотень. Так розв'язали сотню Чмоли (бувшу Барана). Плян ворогів, щоб обмежити стан зголошених у Стриї добровольців до 2500 людей, і тим способом зліквідувати їх після кількамісячного існування – став тепер здійснюватись. Без доповнення бойового стану новими силами, зорганізованими і вишколеними в запіллі – ліквідація УСС стала неминуча. Команда корпусу мала уже готовий проєкт про розв'язання УСС.
Вслід за тим шеф корпусного штабу полк. Лямезан весь час не дозволяв творити в організації Легіону окремої установи, яка дбала б за набір та вишкіл нових добровольців та забороняв поповняти фронтові частини УСС новими силами. Щойно після довших заходів УБУправи, дозволила Начальна Команда на створення такої установи, званої пізніше Кошем УСС, при чому стан людей у Коші обмежено до числа 250. Кіш почав свою діяльність з кінцем березня 1915 р., а командантом його був іменований сот. д-р Н.Гірняк, який виконував цей обов'язок до жовтня 1918, то є до розпаду Австрії.
Головним завданням та обов'язком команди Коша було вербувати та вишколювати нових добровольців. Маючи на увазі неприхильні, а навіть ворожі настрої австрійського командування до УСС, інспіровані ворожими нам чинниками, Кіш УСС перебрав на себе дуже відповідальне завдання боротьби проти ослаблювання субстанції УСС та за утримання за всяку ціну сили формації. УСС.
І це своє завдання Кіш УСС під енергійною командою сот. д-ра Н.Гірняка блискуче виконав. Ігноруючи постанови австрійських законів та вживаючи всяких хитрощів, наражуючись на небезпеку військово-карної відповідальности, команда Коша обминала ті постанови, що дозволяли набирати тільки необов'язаних до військової служби добровольців – до 18-ти і понад 50-т років, а стан Коша обмежували до 250 стрільців. Прийшлось поправляти метрики народження та відмолоджувати новобранців. В актах виконано масу фіктивних вписів. Цю досить складну роботу набору новобранців, виконували енергійно відповідні комісії в Коші та деяких містах з повним успіхом. За один рік звербовано в одній тільки поборовій станиці в Станиславові понад 2300 добровольців. Внаслідок такої праці загальне число УСС, зареєстрованих в головній книзі Коша, осягнуло по день 1 листопада 1918 року цифру 9500 людей. Так доповнювалась і зростала формація УСС впродовж 1915-1918 рр. та врятувала своє існування. Власною ініціятивою і енергією, власним ідейним зусиллям, проти бажань австрійських «союзників», боролись УСС за своє існування та втримали себе переможно, щоб виконати пізніше своє завдання в критичних моментах боротьби за нашу державність.
І так у цьому, здавалось, безвиглядному положенні, коли родились нові надії на похід вперед, а стрілецька сила дуже змаліла, почали надходити на фронт із Коша перші підкріплення вже від місяця березня 1915 року. В місяці квітні перед боєм на Маківці прибуло на фронт кількасот новобранців із Гуцульщини. Про цей транспорт новобранців оповідає ближче д-р Никифор Гірняк в своїй статті «Кіш УСС-ів» (Вісті Братства кол. Вояків 1-ої УНА травень-червень 1955, ч. 5-6, ст. 6) і приписує видатну заслугу командантові полку УСС от. Грицеві Коссакові, який при кінці березня 1915 р. своєю рішучістю і сміливістю вирвав від австрійської наборової комісії в Мукачеві, всупереч наказові вищого австрійського командування коло 700 новобранців УСС, які мали відійти полків австрійської армії. Їх от. Коссак забрав з собою на фронт під Маківку.
Більшість тих новобранців це були гуцули з околиці села Жаб'я, яких звербував там чот. М.Саєвич, вирвавши їх хитрощами при допомозі однор. вістуна австрійської армії Ярослава Чижа, із рук команди польських легіонів. З такими то перешкодами боролись УСС за своє існування, доповнюючи себе проти бажань австрійського командування.
Впродовж місяця березня 1915 року обидва курені УСС перейшли зі Славська на новий постій, а саме І курінь до Головецька, ІІ курінь до Грабівця Скільського, – під накази 130 бригади, якою командував полк. Осип Вітошинський, родом українець, який щиро відносився до УСС. Згадані села розташовані у стіп гори Маківки, яка в тому часі становила дуже важну оборонну позицію, з огляду на безпосереднє сусідство із західньої сторони німецької гвардійської дивізії, яка вела успішну бойову акцію проти москалів в напрямі гори Острий і долини ріки Опору.
УСС обняли зараз частину оборонної служби на Маківці. І курінь обсадив 23 березня західню сторону Маківки, де москалі безуспішно пробували кілька разів прорватись на стрілецьких позиціях. Після двох тижнів І курінь зійшов до Головецька. ІІ курінь стояв весь час у резерві в Грабівці Скільському, виставляв застави в долині між Маківкою і горою Кливою, займав хвилево позиції на Кливі, а деякі його сотні повнили всяку службу на Маківці в розпорядженні її команданта сотн. Дрозда. Кватируючи в переповнених хатах, серед маси насікомих, стрільці готовили кізли з кільчастого дроту, які переносили вночі на Маківку. Весь час були під обстрілом гранат із тяжких гармат, які називали «дурними Іванами».
Стрілецтво задомовилось на добре – на Маківці та в цілій околиці. Був це період досить спокійний. Зорганізовано живіші зв'язки із зовнішнім світом. Багато часописів, брошур і книжок кружляло тоді між стрілецтвом. Скупчення всього стрілецтва в двох сусідніх селах сприяло ближчому взаємному пізнанню, виміні думок та плянів. Живі дискусії на загальні теми політичного характеру, про відношення УСС до Головної Української Ради і Союзу Визволення України та до австрійської влади, про значення упадку Перемишля, про стрілецьку ідеологію й інші актуальні питання – захоплювали загал стрілецтва.
Серед УСС родиться в тім якраз часі ідея створення стрілецького фонду на урухомлення власного видавництва, що було б виразником духової творчости, а в першій мірі визвольної ідеології УСС. Його першим організатором та пропагатором був чотар Іван Балюк з гуртом товаришів із сотні Вітовського. Стрілецтво живо відгукнулось на цей гарний почин і почало кожної декади складати свої означені датки на згаданий фонд.[75]
75
[72а] На цьому місці треба зазначити, що перша думка і плян видавництва періодичного органу української молоді, яка найшлася в рядах УСС, належить колишньому голові Союзу Середньошкільних Драгоманівських Громад у Львові, УСС, Василеві Даниловичеві. Він сам слабого здоров'я, внаслідок тяжких воєних трудів поважно занедужав і при кінці жовтня 1914 р. виїхав з Карпат на лікування до Відня. Там він зайнявся відновленням органу молоді «Життя». В тій справі зв'язався з кол. членами організації, які служили при УСС, та почав уже збирати матеріяли до першого числа журналу. В листі до УСС М.Опоки на фронт в Карпатах, з 9 листопада 1914 р., він, м. ін., писав: «Дорогий Товаришу! Видаю «Життя»… фінансова трудність цілковито відпадає. Випуск буде присвячений Українським Січовим Стрільцям. Прошу дуже, чим скорше, прислати матеріяли до видавництва. Прошу також дуже прислати мені адреси тих, які могли б придатися до співробітництва… Не загирюйте ж діла… Прошу про це переказати один другому. Здорові були! Василь Данилович». (Оригінал листа у власнім архіві). На жаль, «Життя» не вийшло, бо Даниловнч помер 17 листопада, тиждень після написання листа до Опоки.