Установлено однак новий чинник в організації куреня, що аж до кінця існування Січових Стрільців відіграв вирішну ролю в їх історії, а саме т. зв. «Стрілецьку Раду», яка мала на майбутнє вирішувати всі справи ідеологічного, політичного, а також організаційного значення. В її склад входив командант Січових Стрільців, команданти сотень та підібрані ними старшини.
На місце команданта куреня сот. О.Лисенка, назначено командантом Січових Стрільців Євгена Коновальця.
Перша Стрілецька Рада виробила основний плян реорганізації Січового Стрілецтва, при якому мав залишитись тільки кращий, ідейний і бойовий елемент, а решту мали звільнити. Рівночасно мусіли стрільці підписати заяву, що будуть готові боротись також проти Австрії. В казармі, що містилась в Духовній Семінарії на Подолі, заведено суворий лад. Обмежено вихід з казарми та примушено всіх спати в казармі, а не по приватних мешканнях, як це діялось у всіх інших частинах київського гарнізону. Заведено систематичну військову муштру, навчання та культурно-освітню працю, головно виклади і гутірки на політичні і біжучі теми. Старшини перебували вдень і вночі при стрільцях та працювали з повним самовідреченням. Щоб створити здисципліноване військо, старшини самі, власним прикладом, на кожному кроці впливали на стрільців і в цей спосіб здобули собі їхнє повне довір'я та пошану. Вже в короткому часі показались добрі наслідки нового стрілецького ладу в курені, який став передовою частиною українського війська в Києві.
В тому ж часі змінено назву куреня на «І Курінь Січових Стрільців», відкидаючи дотеперішній додаток про його галицько-буковинське походження. З тою хвилею стали Січові Стрільці всеукраїнським військом. І такою всеукраїнською, військовою формацією, і своєю ідеологією, і своїм особовим складом були Січові Стрільці весь час свойого існування.
Командантом усієї формації Січових Стрільців був Євген Коновалець, який керував загальними організаційними і політичними справами при співучасті Стрілецької Ради. Командантом куреня піхоти призначено Андрія Мельника, а курінним адьютантом Михайла Матчака. Курінь піхоти складався з двох сотень, з яких кожна мала понад 200 стрільців. І-ою сотнею командував Роман Сушко, 2-ою Іван Чмола. Крім цього була там запасна сотня (100 стрільців) під командуванням Василя Кучабського та сотня скорострілів (150 стрільців) під командуванням Федя Черника. Невеличким відділом гармашів командував Роман Дашкевич. Усі команданти сотень і відділів – це передвоєнні активні члени й провідники Січових Стрільців та майже всі старшини Українських Січових Стрільців.
Стрілецька Рада, переорганізовуючи курінь, обдумала основно свій плян, та обхопила в ньому всі проблеми, які треба було розв'язати при творенні основ нової революційної армії. Практику сліпого послуху, автоматичного виконування наказів, ізоляцію офіцерської касти від вояцтва, тупоумну бездушність, що робила вояка і старшину манекінами реакційного мілітаризму, треба було відкинути. На їх місце треба було впровадити нові організаційні принципи при творенні революційного війська, які відповідали б вимогам хвилі і здоровому розумові та були оперті на глибокому знанні суспільної психології і революційної практики.
І той гурт старшин І Куреня Січових Стрільців, який входив у склад Стрілецької Ради та займав старшинські становища, був до цього діла добре підготований. Вони, як старшини УСС, пройшли добру школу військової і громадсько-політичної практики та воєнного досвіду. Студії суспільних наук в полоні та практична обсервація процесу російської революції, збагатила остаточно їх суспільно-політичний світогляд. Безпомічність та безсильність молодої української влади стали для них безпосереднім поштовхом до рішучого творчого діла: творення сильної, боєздатної української революційної армії. І це своє військове знання та досвід вони сформулювали в певну систему організаційних правил, які в процесі боротьби Січових Стрільців були доповнювані та вдосконалювані. На її основі будувалася вся організація куреня Січових Стрільців та пізніших формацій, в першій мірі в Білій Церкві перед повстанням проти гетьмана.
З огляду на їх вагу подаємо в цілості ці правила, прийняті Стрілецькою Радою І-го Куреня Січових Стрільців в Києві дня 19 січня 1918 року:[172]
1. Всяка демократизація устрою – але не духа армії – шкідлива. Армія мусить бути цілком централістичною установою, в якій відповідальність є лише перед зверхниками, ніколи перед підчиненими.
2. Дисципліни в революційній армії не можуть творити ні мертві приписи, ні кари, лише: віра в одну ідею, особистий вплив старшин на його підчинених, як розумної і владної одиниці, військові зайняття, внутрішній лад, точно означений наказами, та культурно-освітня праця.
3. Основною ідеєю Січового Стрілецтва є: «Самостійна Українська Народна Республіка, зложена з усіх українських земель, із таким внутрішнім устроєм, який вирішить вільна воля українських громадян без впливу війська з його насильницьким багнетом». В цій ідеї повинні виховувати Січового Стрільця його старшини, щоб він завсіди знав, за віщо повинен збройно боротися. Зі стрілецьких рядів слід безпощадно викинути кожного, хто не є готовий за цю ідею полягти, во ім'я засади – «якість перед скількістю».
4. Від стрілецького старшини вимагається: щоб терпів усі ті незгодини, які терпить його стрілець, чи в бою, чи в мирі, і так особистим прикладом скріплювати витривалість рядовика; щоб завше відносився до свого стрільця привітливо і з рівним настроєм, але не входив із ним у тісні товариські «фамільярні» зносини, бо вони підкопують його повагу, отже й дисципліну, і щоб не потурав настроям і бажанням вояцької маси, якщо вони шкідливі для військової справи, але завжди йшов назустріч бажанням своєї частини, щоб зробити сіре життя в казармі різноманітним і приємним; щоб рішуче вмів виступити проти безладдя, навіть коли б такий виступ погрожував його життю; щоб у бою був прикладом сміливости й холоднокровности, не вагаючись для прикладу наражувати своє життя; щоб у виконанні своїх обов'язків був взірцем самопосвяти. Прикмети старшини революційного війська ціняться вище його фахово-військового знання. Тому старшини займанницьких армій – австрійської та російської – мусять починати службу в Січовому Стрілецтві від рядовика, щоб доказати, що справа збройної боротьби за українську державність їм цінніша від їхнього старшинського ступня, і виявити такі прикмети характеру, в першу чергу почуття обов'язку на підрядних постах, які доказували б здібність стати старшиною теж у Січових Стрільцях.
5. Брак військового зайняття розвалює військо. Час вояка мусить бути заповнений так, щоб вільних годин у нього було менше, ніж зайнятих.
6. Ніяких провин, зокрема провин проти дисципліни, не можна лишати безкарно. Найменшою карою є докір старшини, найбільшою – виключення з рядів Січового Стрілецтва. Тілесних і принизливих кар Стрілецтво не знає ніяких. Але всякі кари (з рівночасним виключенням із Стрілецьких рядів) і кара смерти є допущені за всяке свавілля у відношенні до мирного населення, бо безчинства руйнують дисципліну й перемінюють військо в озброєну юрбу.
7. Виховання Січового Стрільця повинно викликати в нього в першу чергу почуття особистої чести, в другу – почуття гордощів на Січове Стрілецтво, бо це необхідні і підставові прикмети доброго вояка. Інтенсивною культурно-освітньою працею слід поширити світогляд Січового Стрільця, бо чим вояк більше освічений, тим кращий.
Щойно маючи перед собою текст по вищих організаційних правил, можемо зрозуміти загадку: в який спосіб зуміло Січове Стрілецтво поєднати у своїй праці і боротьбі ті прикмети вояка, які характеризували Січового Стрільця як здисциплінованого бойовика, з принципами демократії, революційного світогляду та кличами свободи й рівности. І ми бачимо глибоку розв'язку цієї проблеми в першій тезі тих принципів, де сказано, що армія є своєрідною організацією і не може бути побудована на засадах формальної, устроєвої демократії. 3верхники (старшини) не є відповідальні перед підчиненими. Але дух війська повинен опиратись на основних засадах демократичної ідеї. Дух посвяти, віра в ідею та довір'я до старшини, культурна поведінка та привітливе відношення старшин до стрільців, виховання в Стрілецтві почyггя особистої гідности та особистої чести, однакова мета босротьби – це все елементи людської, демократичної ідеї, яка не має нічого спільного з всякими демагогічними гаслами, що їх довкруги кидала злочинна большевицька пропаганда і які темна маса приймала.
172
[169] Цит. за В.Кучабським. «Від первопочинів до проскурівського періоду», Збірник «Золоті Ворота», Львів, 1937, стор. 36.